
Вони такі різні - Любочка Вашкевич і Яночка Яремкевич. Тільки прізвища трошки схожі і лежать вони в одному онкологічному відділенні.
Про Любу можна розповідати годинами. Жвава, життєрадісна, бойова. Іноді дуже сумна, іноді заплакана, часом майже щаслива. Вона набагато дорослішим свого віку, сама спілкується з лікарями, сама дзвонить волонтерам, сама ходить до лабораторії за аналізами. Навіть після ампутації ноги ця світла дівчинка не розучилася посміхатися і радіти життю. Часом приходить смуток, хандра, але загалом Люба тримається як великий боєць! Часто мені здається, що вона і не лежить зовсім в онкогематології, а так, зайшла на хвилинку. Ну не може людина капати хімію і в той же час посміхатися, базікати про все на світі, показувати нову футболку, читати складні медичні книжки, мріяти про дорогуще авто BMW!
Про Яну я, на превеликий мій сором, не знаю майже нічого. Маленька перелякана дівчинка. Поговорити і познайомитися нам ніяк не вдається. Яночка або спить, або обережно визирає з-за спини бабусі. Читати далі...