Головна » Статті » Наші випускники » Фрідріх Руслан |
У категорії матеріалів: 7 Показано матеріалів: 1-7 |
Сподіваємося, що відвідувачі сайту пам'ятають мужнього хлопчика Руслана Фрідріха. Хлопець переміг онкологію в здавалося б безнадійній ситуації. На жаль, в результаті страшної хвороби наш герой паралізований нижче пояса і змушений пересуватися тільки на інвалідному візку. За основном діагнозом у Руслана все спокійно. |
Неділя. Ранок. Пропущений дзвінок від мами підопічної дитини. Дзвінок в такий час - це завжди погано. У неділю вранці ніхто не дзвонить поговорити, дізнатися як справи, розповісти про свої щоденні клопоти. У минулу неділю я виявила на екрані свого телефону пропущений дзвінок від мами Руслана Фрідріха. Нагадаю, що хлопець перебуває вдома після довгого лікування в Охмадиті. Руслан паралізований нижче пояса, але за основним діагнозом у хлопця, слава Богу, все спокійно. Неділя. День. Досвід не підвів. Мама каже, що Руслану погано, потрібно їхати в обласну лікарню. На бензин немає грошей. Позичити вже ніде. Основний заробіток у селі - збирання ягід і грибів на продаж. Зараз не сезон, у односельців немає грошей. Починаємо шукати гроші, мама шукає машину. Гроші знайшли, а машину - ні. Дорога в далеке село погана, водії бояться зав'язнути в бруді. Понеділок. Ранок, день, вечір. Руслан не виїхав з села. Сечовий катетер забитий, витягти катетер самостійно мама не може. Сеча не відходить. Читати далі... |
Наш
боєць Руслан Фрідріх завершив основне лікування лімфоми, але ми не
можемо перенести історію хлопчика в старі прохання про допомогу. Руслану дуже потрібна наша підтримка. Вчора мені зателефонувала мама Руслана Фрідріха і довго-довго розповідала про те, як вони живуть після завершення основного лікування. Марія розповіла про те, що в Києві, в Охмадиті, вони рахували дні хімії і рухалися до заповітної мети - завершити лікування і поїхати додому. Вони вірили в те, що за стінами Охмадіта їх чекає інше життя, хоч і в інвалідному візку, але життя вдома, без крапельниць, без аналізів, без постійного пошуку грошей. На жаль, удома їх чекало важке розчарування. Проблеми накопичуються одна за іншою, грошей немає зовсім. Руслана вже двічі госпіталізували в наше відділення. Читати далі... |
Наш Руслан продовжує боротися. Орієнтовно в четвер хлопець заступає на шостий курс хімії. За прогнозами лікарів, цей курс буде заключним. Пухлина,
яка на початку лікування була розміром 19 см і здавлювала шлунок
Руслана, зараз зменшилася до 0,3 см. Ось такі у нас хороші новини. До хвороби хлопець займався легкою атлетикою, улюбленою дисципліною у нашого атлета були стрибки в довжину. Здавалося
б, активний хлопець, якого хвороба поклала в ліжко, повинен був впасти в
депресію від самої думки про те, що він не зможе ходити. Але Руслан не такий! Ніякої депресії! Хлопець будує плани на майбутнє і пов'язує своє майбутнє тільки зі спортом. Руслан вже дізнався, що в інвалідному візку можна займатися футболом, баскетболом, стрільбою і настільним тенісом. Ось тепер хлопець думає, на якому ж виді спорту зупинити свій вибір. У Руслана навіть з'явилася справжня доросла мрія - бути першим в Україні футбольним арбітром в колясці. Щоб ці мрії здійснилися, потрібно спочатку завершити лікування. В Охмадиті є багато ліків, але на п'ятий блок мама все одно витратила близько десяти тисяч гривень. Читати далі... |
Давно не було
новин про нашого Руслана. Хлопець бореться з хворобою в
Охмадиті. І не просто
бореться, а з усіх сил намагається перемогти! Нагадаю,
що хлопцеві впродовж двох тижнів не починали капати першу хімію. Грубо
кажучи, ті два тижні Руслан був практично безнадійним, пухлина зруйнувала
спинний мозок, хлопця повністю паралізувало нижче пояса. Починати хімію було
дуже ризиковано. Слава Богу, лікарі
прийняли рішення починати лікування. Руслан
виправдав надії лікарів, хвороба відступає! Зараз Руслан відновлюється після п'ятого блоку хімії. Всього заплановано шість блоків хіміотерапії. На жаль, лікарі кажуть, що Руслан не зможе ходити. Настрій у хлопця в загальному хороший. Руслан намагається не сумувати. Після останнього блоку у нього кілька днів трималася температура і був розлад травлення. Сьогодні мама сказала, що синові вже краще. Руслан з нетерпінням чекає завершення лікування і дуже хоче скоріше повернутися додому. Так що сумувати зараз ніяк не можна. На жаль, вдома не все добре. З родини пішов батько. Без коментарів. Читати далі... |
Руслану почали капати хімію. Після першого ж дня хімії хлопчикові
стало набагато легше. Живіт зменшився, з'явився апетит, у хлопця перестали
сіпатися ноги. Таке поліпшення спостерігалося близько тижня. Мама щиро дякує
лікарям за це поліпшення. Вона каже, що перед початком хімії вже не могла
дивитися на муки сина. Зараз хлопцеві знову гірше. Гірше фізично. Морально
Руслан відчуває себе добре завдяки турботі багатьох волонтерів та помічників. |
Історія Руслана повинна була з'явитися на сайті декілька тижнів тому, як тільки я познайомилася з хлопчиком і його сім'єю. Але я несвідомо зволікала час в очікуванні хороших новин, намагалася захистити читачів сайту від горя цієї сім'ї. Писати і читати такі історії дуже важко. Коли мама під час розмови по телефону починає плакати, коли лікарі на запитання про дитину махають головою і кажуть, що завжди є надія на диво. Коли окрім того факту, що дитина дуже важка, ти не можеш написати практично нічого. |