Безмежно світла дитина. Бідова дитина. Дуже самотня в душі і разом з тим відкрита для всіх. Ти мала телефони всіх волонтерів і дзвонила їм дуже часто, щоб просто так поговорити ні про що. Волонтери, яких ти об`эднала навколо себе - це окрема розмова. Це така неймовірна кількість людей, що перерахувати їх просто неможливо. Я впевнена, що жоден з них тебе ніколи не забуде.

   Ти сама дзвонила лікарям в Київ і запитувала на коли вони можуть призначити чергову операцію. Ти сама ходила в лабораторію забирати аналізи і йдучи по коридору вже обмірковувала, що тобі призначить твій лікар. Ти знала занадто багато про свою хворобу і приховати від тебе правду було нереально. Читати далі...

   Як же мені не хотілося писати ці новини. Про те, що Любочка повернулася в лікарню ми знали кілька тижнів тому. Але все-таки сподівалися, що це не рецидив. На жаль, наші надії не виправдалися. У нашої дорогої Люби метастази в легенях. Уже прокапали одну хімію, після якої у Люби впали аналізи. Дівчині потрібно якнайшвидше заступати на опромінення. Але це зараз неможливо, так як ми не можемо підняти гемоглобін і тромбоцити. Купити ліки мама не може. Грошей немає зовсім. За два роки лікування вичерпані всі резерви. Читати далі...

   Пройшла всі курси хіміотерапії Любочка Вашкевич. Лікування було дуже довгим і важким. Любу довго готували до операції з видалення пухлини, провели багато курсів хіміотерапії. У серпні 2013 року лікарі Інституту раку провели дуже складну операцію з видалення пухлини і заміні частини кістки на ендопротез. Любочка пройшла через неймовірні страждання, але протез не прижився і лікарям довелося ампутувати дівчинці ногу вище коліна. Далі були знову хімії. І ще одна операція з видалення метастазів з легенів. Натерпілася наша дівчинка... Не розповісти словами, не пояснити.
   Вітаємо Любу з поверненням додому! Сподіваємось на краще. Чекаємо нашу красуню в лікарні тільки на обстеженнях. Спасибі всім, хто допомагав збирати кошти на лікування, підтримував подарунками, вивозив Любочку на прогулянки, в магазин, в кіно. Читати далі...

   Про Любу можна розповідати годинами. Жвава, життєрадісна, бойова. Іноді дуже сумна, іноді заплакана, часом майже щаслива. Вона набагато дорослішим свого віку, сама спілкується з лікарями, сама дзвонить волонтерам, сама ходить до лабораторії за аналізами. Навіть після ампутації ноги ця світла дівчинка не розучилася посміхатися і радіти життю. Часом приходить смуток, хандра, але загалом Люба тримається як великий боєць! Часто мені здається, що вона і не лежить зовсім в онкогематології, а так, зайшла на хвилинку. Ну не може людина капати хімію і в той же час посміхатися, базікати про все на світі, показувати нову футболку, читати складні медичні книжки, мріяти про дорогуще авто BMW! 
   Про Яну я, на превеликий мій сором, не знаю майже нічого. Маленька перелякана дівчинка. Поговорити і познайомитися нам ніяк не вдається. Яночка або спить, або обережно визирає з-за спини бабусі. Читати далі...