Вчора мама Саші не брала трубку. На серці було неспокійно, але я намагалася переконати себе, що Вікторія зайнята. Сьогодні вранці мама передзвонила сама і сказала, що Саша вже не з нами. Вчора хлопця забрали до реанімації з проблемами нирок, сьогодні вранці о 8 годині ранку Саша завершив свій земний шлях.
   Щиро дякуємо людям, які допомагали перевести Сашу на лікування в Охмадит. Саша проходив протирецидивне лікування, йому прокапали два важких блоки хімії і готували до ауто-ТКМ.
   Спасибі всім, хто був поруч. Спасибі лікарям, медсестрам, донорам, жертводавцям, помічникам і волонтерам. Завдяки вам у Саші було два роки ремісії і повернення в повноцінне життя. Завдяки Вам хлопець продовжував боротися.

   Напевно, немає в онкології слова страшніше, ніж «рецидив». Пройдено надскладний шлях до одужання, почали забуватися дні, проведені в лікарняних стінах. Зараз все повернулося, і крапельниці, і пункції, і погане самопочуття, і блювота. Знову потрібно боротися за своє життя. Потрібно зібрати всі сили - моральні та фізичні - і заступити на важке лікування. Знову потрібно шукати величезні гроші на лікування. І донори, донори, донори.  
   Після завершення основного лікування пройшло два роки. Саша вступив до київського ВНЗ, освоює професію програміста. Звичайне студентське життя з лекціями, практичними заняттями, веселими друзями, викладачами і навіть гуртожитком. Життя налагодилося, увійшло у звичне русло. Лікарню вже не викреслиш з пам'яті, але вона далеко-далеко. В один страшний день все руйнується. Бласти в крові. Рецидив мієлобластний лейкозу. Читати_далі...

Розповідь матері про лікування в онкогематології РОДЛ  

Я, Фотенюк Вікторія Володимирівна, знаходилась зі своїм сином Фотенюком Олександром Володимировичем, 1996 р.н. у відділенні  гематології Рівненської обласної дитячої лікарні з 05,07,2011 р. по 30.12.2011р. У липні сину поставили діагноз: гострий маєлобластний лейкоз. За цей період ми витратили на лікування більше 170 тисяч гривень. Шоком був діагноз і шоком було те, скільки потрібно грошей на таке лікування. Зібрали з рідні, друзів, знайомих та різних організацій в своєму селищі, і виявилося, що цих немалих грошей вистачить лише на декілька тижнів. Тільки за один день лікування потрібно було віддати майже місячний бюджет сім’ї (моя та чоловікова зарплата, та пенсії баби та діда).

       Сьогодні ми дякуємо Богу за те, що наш Сашко живий. Хлопець зумів вистояти. Найважчими були перші два тижні в реанімації.

   В українській мові є словосполучення «упереджене ставлення». Ці слова означають, що ти свідомо вирізняєш одну людину з їй подібних. Я не знаю, добре це чи погано, але в мене в думках постійно крутиться саме це «упереджене ставлення» по відношенню до старших пацієнтів нашого відділення. Прошу не ображатися мам малюків, але саме про підлітків я думаю в першу чергу, коли біжу у відділення і розумію, що зайти в кожну палату просто не встигну. Саме ці Дні народження, коли машинки і плюшевих ведмедів дарувати вже пізно, а косметику ще рано, займають перші місця в списку під назвою «тільки б не забути».

  Три дні тому на сайті з'явилося чергове прохання про допомогу для Саші Фотенюка і тоді ми навіть не сміли сподіватися, що Олександру так швидко допоможуть. За три дні на рахунок фонду «Скарбниця Надії» надійшло 4550 гривень, ще тисячу гривень принесла благодійниця Тетяна в лікарню. Більше того, одна з місцевих аптек безкоштовно виділила для Саші необхідну кількість Віфенду. Мама Вікторія щиро дякує всім благодійникам за допомогу. Саме Ви зараз допомагаєте Саші продовжувати важку боротьбу з хворобою. З понеділка ми будемо купувати Грастим, оскільки хлопцеві продовжили капати хімію...

Після сьогоднішніх відвідин лікарні мені хочеться написати сотню слів «Терміново! Допоможіть! СОС!", але я усвідомлюю, що на сайті десятки дітей і практично у всіх щодня саме ось ці «Терміново! Допоможіть! СОС!» на сніданок, обід і вечерю. Та й не по-чоловічому це, зовсім не в характері спокійного Олександра такі звернення.

Постараюся писати максимально спокійно, тільки викладаючи факти. ...

   Лист мами Сашка
«Літо! Найкраща пора для дітвори. Дев’ять місяців важкого навчання в школі, екзамени, - і ось, нарешті, все позаду. Отримано атестат про закінчення 9-го класу і ти – вільний! Вільний від учителів та уроків; можеш зранку спати скільки завгодно, донесхочу гуляти з друзями.
   “Мамо, я добре здав екзамени, то може на 10-11 класи піду в ліцей? – Добре, синку, поміркуємо над цим…” та страшна хвороба вже почала свій відлік і в неї на Сашка вже були свої плани.