Майже два роки як ти в моїх думках. Думки ці переважно важкі і тривожні, перемішані з біллю і сльозами. Я знала, що занадто пізно виявлена саркома з метастазами практично не залишала тобі шансів на перемогу. Але я сподівалася. Нажаль, я не могла себе змусити вірити в чудо, бо вже бачила таких дітей...

   Безмежно світла дитина. Бідова дитина. Дуже самотня в душі і разом з тим відкрита для всіх. Ти мала телефони всіх волонтерів і дзвонила їм дуже часто, щоб просто так поговорити ні про що. Волонтери, яких ти об`эднала навколо себе - це окрема розмова. Це така неймовірна кількість людей, що перерахувати їх просто неможливо. Я впевнена, що жоден з них тебе ніколи не забуде.

   Ти сама дзвонила лікарям в Київ і запитувала на коли вони можуть призначити чергову операцію. Ти сама ходила в лабораторію забирати аналізи і йдучи по коридору вже обмірковувала, що тобі призначить твій лікар. Ти знала занадто багато про свою хворобу і приховати від тебе правду було нереально.

   Ти мріяла стати хірургом. Мріяла про дорогу машину, здається BMW. Мріяла назавжди вийти з лікарні на сучасному німецькому протезі. Як же ти пакала і образилась на мене, коли я не змогла розпочати збір коштів на той протез! Сонечко, твої сльози і твої образи назавжди в моєму серці. Вибач, я не могла тебе обманювати. Можливо це неправильно. Я не знаю...

   Хвороба повернулася раптово. Надії ніякої. Останні два тижні були справжнім пеклом. Лише ти знаєш, що тобі довелося пережити. Ми могли лише спостерігати і плакати, вийшовши за двері палати. І постійно думати, думати, думати про тебе. Ти задихалася. Кожний подих давався тобі з мукою. Кожну годину знеболення, пухлини росли практично на очах. Два тижні я чекала дзвінка від твоєї мами. Чекала, що вона скаже, що ти вже не страждаєш. Сьогодні вранці я нарешті дочекалася такого дзвінка з відділення онкогематології...

   Я не раз думала, чи варто боротися. Може краще одразу скласти руки і поїхати додому. Але за ці роки було і багато хорошого. Були посмішки і веселий сміх, були подарунки і походи в кінотеатр, була піцца і торговий центр. Багато всього було. Літом, коли ми вірили, що хвороба відступила надовго, ти навіть поїхала в дитячий реабілітаційний табір. Кажуть, що там ти також постійно посміхалася. Ти залишишся в моїй пам`яті такою, якою тебе побачила наш фотограф. Тільки такою.

   Я знаю, що там ти будеш щасливішою, ніж тут. Твоя світла душа знайде там спокій. Дякую тобі за те, що ти є в моєму житті.

   Щиро дякую всім, хто був поруч. Особливий низький уклін лікарям і медсестрам. Вам було найважче.