Що зробила з нами війна, скільки життів вона загубила, скільки сліз вона пролила, поламала і наші надії, багатьом зруйнувала життя.
   Вже давно думаю про те, щоб написати, і ніяк не можу наважитись. Чи зрозуміють люди в цей такий тяжкий для кожного з нас час, коли навколо тільки чути - війна, війна, війна…
   Ще не так давно ми з нашими волонтерами говорили про те, щоб покращити нашим підопічним діткам умови перебування у лікарні. Чесно кажучи - не покращити, а зробити їх хоч трішки ближчими до відповідних, до таких, якими вони мали би бути відповідно до норм для онкохворих дітей. Наше відділення онкогематології в РОДЛ стало зовсім маленьким для такої кількості діток, які отримали страшний вирок. Говорю з лікарями, і чую: «У нас завал  - 23 ліжка, 27 хворих діток.  Куди усіх діти, що робити?» Мами плачуть: «У нас в палаті два ліжка, а п’ятеро людей, капають хімію - одне плаче, друге хоче спати...» Читати далі...

    Кілька місяців тому ми вже розповідали про новинку нашого відділення – фото-пошту. Ось і сьогодні знову полетіли фото-листи у відділення онкогематології. Завдяки пану Максиму, який став меценатом цієї акції, наші дітки отримають на згадку фото про самі яскраві моменти під час лікування. Хай дивно це звучить. Але дітвора в онкогематології залишається самою звичайною, яка мріє про самі буденні «дитячі» радощі. І посмішки цих дітей – саме дороге, що може бути в житті. Читати далі...

   Бувають ситуації, коли дуже довго думаєш - просити про допомогу чи ні. Зараз у мене саме така ситуація. Я зважилася написати. Занадто важка фінансова ситуація у цього хлопця. Я не знаю, як вони з мамою примудряються жити на жебрацьку пенсію і купувати при цьому дуже дорогий препарат для того, щоб Юра просто жив. 
   Юра Шупик проходив лікування лейкозу майже шість років тому. Хімію Юра проходив украй важко, адже окрім лейкозу у нього з дитинства були напади епілепсії. Лікування пройшло успішно, але у Юри виявили хромосомну поломку - філадельфійську хромосому. Якщо в організмі є така поломка, то без постійного прийому дорогого препарату Глівек у людини рано чи пізно буде рецидив лейкозу. Читати далі...

Наталія Лосєва доводить, що перемогти онкофобію можна, тільки переставши мовчати.

Одного разу, коли ти вийдеш на вулицю, мінус п'ятнадцять кілограмів ваги. І можливо, ледь їжачок волосся. І повітря здасться щільним, як сироп. І розсмієшся снігурям на снігу, і станеш трохи п'яним, чи то від цього надлишку світла і повітря, чи то від того, що тепер мало що здасться в цьому житті страшним... Тобі буде важливо як тебе назвуть. Читати далі..

   Наш Тарас Обоїста передає всім привіт і висилає фото. Він на сході, тримається бадьоро. Щиро дякуємо всім, хто долучився для збору коштів на генератор для Тараса та хлопців, які служать разом з ним. Нагадаю, що до цього збору долучилася також мама онкохворої дівчинки Марійки Коханевич. Дякуємо ПП "Будпостач", які продали нам генератор з великою знижкою та подарували до нього масло. Хлопці кажуть, що генератор справді хороший - він потужний і споживає мало бензину. Дякуємо діткам, які малювали малюнки та писали листи для Героїв, що захищають Україну. Дякуємо всім, хто передав нашим Воїнам каву, особливо мережі кав'ярень "Базікало" та братству лікарняних клоунів "Червоні носи". Читати далі...

   Онковідділення без зупину поповнюється новими хворими дітками. Ніхто з близьких Сніжани навіть і подумати не міг, що у семирічної дівчинки виявлять страшну хворобу - нефробластому лівої нирки. А як взагалі можуть приходити такі думки, коли дивлячись на внутрішню енергію дівчинки, сам  починаєш підстрибувати на стільці, і це тоді коли Сніжана лежить слаба на ліжку? Це той випадок коли заряджаєшся енергією від одного погляду на людину.
   Мама Катерина, розповідаючи про активність Сніжанки, посміхається і в її очах проблискує іскорка радості від спогадів про кмітливість своєї донечки. Навіть сама Сніжана додає, що не уявляє свого життя без постійного руху. Дівчинка залюбки ділиться зі мною тим, що дуже любить співати. Читати далі...

    Останнього четверга весни  відділення онкогематології просто таки вибухнуло гарним настроєм, посмішками та веселощами. Адже ми, як завжди, присвятили цей день святкуванню Дня іменинника. На превеликий жаль кожного такого святкування у відділенні знайдеться декілька іменинників. Як це не сумно, та діток у відділенні майже ніколи не меншає. Ось і цього разу у нас було два іменинника: Дмитро та Ярослава. Та байдуже скільки перебуває діток у відділення. На довгі місяці лікування лікарняні стіни стають домівкою таким дітям. І такі свята завжди стають поверненням до звичайних дитячих радощів.
    Надзвичайні веселощі створили наші друзі – хлопці та дівчата з братерства лікарняних клоунів «Червоні носи». А незабутньо яскравим свято запам’ятається завдяки майстрові та чарівній дівчині Марії Бухало-Горуна. Лишень фарбами та пензликом вона створила неперевершені образи для наших діток.  Читати далі...

   Три тижні тому ми розміщали чергове прохання про допомогу хлопцям, що перебувають на лікуванні у військовому госпіталі. На той час довелось терміново взяти ліки в борг. Завдяки коштам, що перерахувала агрофірма «Камаз-агро» в сумі 8825,00 ми розрахувались з постачальником ліків.
   Окремо хочеться написати, що за цей час на рахунок фонду анонімно надійшли 500 гривень  з вказанням призначення платежу: «Добровільна пожертва на ліки для героїв України». Ми розуміємо як зараз складно віднайти кошти для допомоги. Але таке призначення – дає надію на перемогу та додає віри в те, що все буде добре. Дякуємо за вашу довіру та допомогу!
   Наразі у військовому госпіталі є величезна потреба у антибіотиках. В госпіталі 230 чол, З них 24 з АТО , 145 мобілізованих. У відділенні терапії- 21 боєць з пневмонією. В реанімації - 3людини з пневмонією.  В хірургії - 44, з них 7 післяопераційних (потребують знеболення).  В травматології - 27 людей. По полігону: 50 людей в лазареті, щоденно звернень-110-150. Для лікування такої кількості пацієнтів треба величезна кількість різноманітних препаратів. Читати далі...

   Смуглявий хлопчина з Березного розпочав лікування в відділені онкогематлогії. Серйозність Ромчика у вісім років просто вражаюча. Мама Олена говорить, що Роман такий змалечку. Це не те щоб він був сумний чи насуплений, ні це такий серйозний вираз обличчя та погляд дорослого. Скільки мені доводилось спілкуватися з хлопцем і на творчих заняттях, і пазли разом складали, він завжди такий спокійний і впевнений. Так, саме впевнений у своєму одужанні, у тому, що скоро всією сім’єю поїдуть до Білого озера (це мрія Романа). І від його спокою та впевненості заряджається мама, яка турбується і переймається, а за які кошти продовжувати лікування сина? Читати далі...

   Дуже страшно, коли дітей торкаються зовсім «недитячі» проблеми. Маленьких громадян нашої країни не оминули бойові дії на Cході. Ось і в життя Максима Данильченко – особливого малюка з ДЦП, увірвалась війна та внесла свої корективи: зміна звичного середовища, переїзд, вимушена відмова від реабілітацій. Але саме зараз не можна пропускати такі курси. Молодій родині переселенців потрібна наша допомога. У нових умовах родина не в змозі оплатити вартість путівки для сина. Читати далі...

   Ранок понеділка починаємо з великої кількості величезних подяк багатьом людям! Вчора в наших дітей з відділення онкогематології Рівненської обласної дитячої лікарні відбулася неймовірна зустріч з солістом гурту "ТІК" Віктором Бронюком. Вражень купа, епоції зашкалюють, діти вже розповіли про зустріч своїм лікарям та медсестрам! Запитаєте, як це стало можливим? По-перше завдяки організаторам онлайн-акуціону на користь армії "Посиденьки з волонтером", зокрема Олександру Безощуку. По-друге завдяки Віктору Бронюку, який не тільки погодився взяти участь в аукціоні, але й не відмовився зустрітися з нашими підопічними дітьми. По-третє, завдяки Дмитру Якимцю, який викупив лот з відомим співаком за 2000 гривень та передав можливість зустрітися з Віктором нашим дітям! Ця новина була для нас просто шоком! Читати далі...

   Діма приїхав вчора на другу хімію в лікарні. Як же не хотілось їхати! Адже вдома хлопчик пробув лише два тижні. Перший тиждень після хімії Дмитрик навіть не виходив з дому, настільки був знесилений. Другий тиждень пройшов веселіше, тим більше, що 27 травня у Діми був перший ювілей – 10 років! Вітаємо хлопчика і бажаємо якнайшвидшого одужання.
   Сьогодні Діма проходив планові обстеження. Результати не порадували лікаря. Кардіограма показала проблеми з серцем, а УЗД – зі шлунком. Завтра хлопчик йде на ендоскопію и після цього лікар буде вирішувати, коли Дмитро зможе заступити на другу хімію. Читати далі...

  Отже, підсумуємо наш захід, влаштований в рамках Музейних гостин 2015. А ще поділимось з вами враженнями. Кілька тижнів турбот та приготувань до гостин промайнули дуже швидко. Ми хвилювались чи успішно відбудеться наш вже традиційний захід. До звичайних турбот та хвилювань додались і неочікувані зміни у погоді і ми з острахом чекали чи відважаться рівняни прийти на щорічні Музейні гостини в таку нетравневу погоду. Та наші побоювання були марними. Сотні і сотні людей відвідали такий чудовий захід, який вже став візитівкою нашого міста.
   Результатом анонсованої виставки-продажу виробів волонтерів фонду у скриньку було зібрано 3738 гривень.  Також додатково було передано 500 гривень для онкохворих діток від пані Людмили. Читати далі...

   Олексій Cуліковський з Кузнецовська– найстарший хлопець, вже навіть, я сказала б юнак в нашому онковідділенні. 17 років – вік, коли вступаєш в самостійне доросле життя, коли будуєш плани, мрієш, ставиш перед собою цілі. Вік, коли ти відчуваєш себе трішечки дорослим. Так і для Олексія – життя в 17 років практично нічим не відрізнялося від повсякденності його однолітків.
   Знаєте, дивлячись в такі глибокі і розумні очі Олексія, мене не полишало одне єдине питання "чому?". Чому такий молодий, гарний юнак має лежати на ліжку і проходити всі "круги" онколікування? Чому так сталося, коли в молодому загартованому тілі (змалечку і до 11 класу займався дзюдо) починають відбуватися певні фізіологічні зміни, а вже незабаром йому ставлять діагноз гострий лімфобластний лейкоз? Чому, коли Олексій вперше зробив свій дорослий вибір (вступив до Київського політехнічного інституту, адже це був потяг душі – навчатися на факультеті телекомунікаційних систем) життя, в свою чергу внесло корективи в його здоров'я? І так можна продовжувати  задавати питання, навряд чи отримуючи відповіді на них. А в реальному житті ми з вами можемо допомогти юнакові втілити в життя свої мрії та надії. Читати далі...