A A
RSS
Головна » Статті » Статті » ЗМІ

Зламані надії
 
 
  Що зробила з нами війна, скільки життів вона загубила, скільки сліз вона пролила, поламала і наші надії, багатьом зруйнувала життя.

   Вже давно думаю про те, щоб написати, і ніяк не можу наважитись. Чи зрозуміють люди в цей такий тяжкий для кожного з нас час, коли навколо тільки чути - війна, війна, війна…

   Ще не так давно ми з нашими волонтерами говорили про те, щоб покращити нашим підопічним діткам умови перебування у лікарні. Чесно кажучи - не покращити, а зробити їх хоч трішки ближчими до відповідних, до таких, якими вони мали би бути відповідно до норм для онкохворих дітей. Наше відділення онкогематології в РОДЛ стало зовсім маленьким для такої кількості діток, які отримали страшний вирок. Говорю з лікарями, і чую: «У нас завал  - 23 ліжка, 27 хворих діток.  Куди усіх діти, що робити?» Мами плачуть: «У нас в палаті два ліжка, а п’ятеро людей, капають хімію - одне плаче, друге хоче спати, третій на розкладушці.» Мало того, що вони і так на нервах від хвороби, так ще й і всі обставини складаються зовсім не в кращий бік. Наші надії зламані, страшна війна забрала у наших діток можливість спокійно проходити свій курс лікування і впевнено крокувати до своєї мети – якнайшвидше одужати і повернутись в свої домівки, до своїх рідних і друзів, повернутись до своїх вже зовсім не дитячих мрій.

   Вже домовилися з лікарнею про виділення більшого відділення для наших діток, склали кошторис на ремонт цього відділення, кошти звісно на це приголомшливі, але навіть сумнівів не було, що ми зможемо закликати людей допомогти і нам допоможуть. І тут як сніг на голову серед літа – війна. Всі наміри потихеньку розсипались. До кого не звернешся, у відповідь «Я не можу, я допомагаю нашим в АТО.» Ми і самі допомагаємо нашим в АТО, більше того, і наші волонтери  самі в АТО. ЩО ж ти, війна, зробила? Ти забрала у наших діток волонтерів і благодійників, навіяла смуток у наші душі!

   Наскільки тяжко стало допомагати! Кошти, які раніше збиралися за лічені дні, зараз вже можна збирати місяцями і не назбираєш. А як тоді глянути в очі мамі, яка щоразу питає: «Ну що там у нас?» Як їй сказати, що надійшло за місяць дві тисячі, а треба дванадцять. Як після цього глянути на дитинку і тільки в своїх думках подумати, що ми не можемо їй допомогти, що ми вже місяць просимо усіх кого можемо, пишемо куди тільки можемо, а нічого не виходить. Можливості фонду потихеньку вичерпуються. В людей уже за рік війни немає коштів, немає радості і надій на краще, немає віри в нашу владу і державу, кожен надіється тільки на самого себе і підтримку таких же, як сам. Ми зневірились і втомились від тебе, війна, але це неможливо пояснити безневинним дітям, очі яких сповнені надією і вірою, що в них все вийде, що вони одужають. І тому, не дивлячись на всі перешкоди, на те, що немає сил, ми мусимо зробити все можливе і неможливе, щоб потім, озирнувшись назад, не замислюватись над тим, що ми могли допомогти, могли дати комусь шанс на життя, але не зробили цього.

   То що ж нам робити, куди писати, як рятувати наших діток, як повернути надії самим собі і кожному з вас? Напевно треба бути дружніми, і ми вже довели всьому світу, що Україна, не дивлячись ні на кого і ні нащо, дружня країна, що українці своїх у біді не кидають. Всі ми є батьками чи будемо ними, і наші діти повинні жити, не дивлячись ні на що. Мабуть, лишається молитися лише одному Богу, щоб почув молитву кожного із нас і припинив цю війну, щоб дав нам можливість знову радуватися життю, щоб врятував життя наших хлопців, помилував наших матерів, припинив цей плач. Прости нас Господи всіх грішних, помилуй і благослови на мирне небо, під яким лунатиме щирий дитячий сміх.

   Наталія Макотера,

волонтер БФ «Скарбниця Надії»,

мама дитини, яка в 2010 році успішно пройшла лікування

у відділенні онкогематології Рівненської обласної дитячої лікарні

Категорія: ЗМІ | Додав: Anton (2015-06-21) | Автор: Наталія Макотера
Переглядів: 327
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]