Коли лікар каже, що дитину з лімфобластним лейкозом чекає високодозована хімія, то здається, що день виписки з лікарні не настане ніколи. Ти розумієш, що попереду півтора року надважкого лікування, яке витримують не всі діти. А коли той самий день виписки наступає, ти все одно не віриш, що це реальність. Дуже багато пройдено, багато разів дитина падала і піднімалась, щоб боротися далі.

   Більше тижня тому Аліночка Федоришина поїхала додому до сестричок. У лікарні дівчинка підросла і подорослішала. Останні пів-року були вкрай важкими. Дівчинка закрилася в собі і практично не розмовляла. Тільки питала коли вона поїде додому і плакала, коли медсестра підключала до крапельниці чергову баночку з ліками. Щоразу дівчинка сподівалася, що ця баночка остання і тільки один раз з тисячі її надії виправдалися. Вдома дівчинка бігала і гралась, а в лікарні практично постійно мовчала. Реагувала тільки на веселих лікарняних клоунів, побачивши яких починала посміхатися. Єдине заняття, яке було цікаве Аліні - розибрання на дрібні шматочки запеченої скумбрії. Дівчинка за дві години самостійно справлялася з цілою рибою, а потім їла її маленькими порціями.

   Спасибі всім, хто допомагав Аліні повернутися до повноцінного життя! Повірте, ваша допомога безцінна! Жертводавці, донори, волонтери, клоуни - кожен з вас вніс свій вклад. Окреме спасибі власникам, кухарям, адміністраторам кафе «Базікало» за регулярне харчування, яким кафе забезпечувало Алінку. Ваші скумбрії і супчики дарували дівчинці сили боротися з хворобою. Сьогодні дівчинка вдома. Сподіваємося, що вона забуде лікарню назавжди.