Толік Терещук проходить лікування. Стан хлопчика стабільний, він швидко звик у лікарні і як правило весело грає з машинками або конструкторами. Толік дуже поправився за два місяці лікування. Кожен новий візит до лікарні ми помічаємо, що він все більше і більше набирає вагу. Ми всі дуже сподіваємося, що це тимчасове явище, адже малюкові зараз вже важко ходити. Дихання у хлопчика теж досить важке. Мама Толіка Терещука дуже просить всіх читачів сайту про допомогу. У хлопчика закінчується ТЕМОДАЛ ®. Після 20 травня треба буде купити ще одну упаковку ліків. Всього на покупку ліків необхідно близько 5000 гривень.

  Потрібно зібрати 5000 гривень за три тижні. Юлечка Куцюк зараз удома. Вона пройшла всі курси хіміотерапії та опромінення, але говорити про завершення лікування поки рано. Остання томограма показала, що один лімфовузол в області печінки значно більше нормальних розмірів. Юлі необхідно терміново пройти сканування в клініці Санкт-Петербурга. Без такого обстеження наші лікарі не можуть точно визначитися з тактикою подальшого лікування. Юлечку чекають в Росії 26 травня. ..

  Багато-багато слів подяки читачам нашого сайту передають мами наших випускниць - Олі Новосад і Алли Колодич. Після розміщення останніх термінових прохань про допомогу на рахунок Олі надійшло 600 гривень, а на рахунок Аллочки - 1800 гривень і ще 900 гривень передав незнайомий чоловік волонтеру. Спасибі Вам за турботу! Ваша вчасна пожертва допомогла вистояти, протриматися і з посмішкою жити далі! ...

Якби маленький Назарчик умів говорити, він сказав би мамі, що у нього в животику росте щось чуже і потворне, сказав би, що це чуже стискає зсередини, немов сталевими лещатами. Назар сказав би мамі, що йому болить… І тоді, можливо, мама не спостерігала би із здивуванням, як у її хлопчика все росте і росте живіт, а забила б на сполох, стукала б в усі двері і шукала допомоги своїй кровинці.

  Якби мама Наталя не залишилась сама без мами у чотири роки, то, мабуть, було б кому її навчити, як правильно доглядати за дитям, і було б кому їй сказати, що коли живіт у маляти більше самої дитини, то до лікаря треба бігти, не те щоб іти… І тоді, соціальній службі не довелося б забирати маленького і хворого Назарчика у мами і везти його у далекий і зовсім чужий дитячий будинок та лікарню.

  Нуцковську Анюту від самого народження накрила чорна хмара перипетій. Спочатку від неї відмовилась мама – найрідніша людина. У зв"язку з цим тато змушений був замінити і маму, і тата, і уособлювати в собі всю міць, ніжність і силу для неї, його маленької доні. Він тримався і давав дитині тільки найкраще. Аня – це сонечко, яке посмішкою заряджало його, бабусь та оточуючих. Вона кумедна, любить гратись і охоче показує всім свої ляльки. Життя дитини вдруге переламала страшна хвороба. Хронічний мієломоноцитарний лейкоз, ювенільна форма. Це прозвучало для сім'ї Нуцковських як страшний вирок. Єдина можливість врятувати життя дитини - трансплантація кісткового мозку. Клініка в Італії, в яку звернувся тато з київськими волонтерами, тривалий час не давала ніякої відповіді. Час спливав, аналізи падали, у дитини почалися приступи кровотечі, які тяжко зупиняються, так як в крові дитини відсутні тромбоцити. І тут сталося диво!!! ...

  В цьому місяці ми вперше змогли побувати вдома не день ,не два а на сьогоднішній день уже 11 днів. Зараз ми знаходимося вдома лікуємо наш гепатит і вже майже забули що таке хімія і її побічні дії. Тільки один лише страх в моїй душі, та щоденна молитва допоможи Боже щоб все обійшлося. У зв’язку з тим що Вадіку виявили гепатит В ми вимушені перервати основне лікування та лікувати гепатит , що займає дуже багато часу. Моє сонечко наче ожило в дома бігає , грається, виглядає у віконечко та мріє по швидше вилікуватися щоб можна було вийти на вулицю. Сьогодні таке сонечко за вікном і ми з ним усією душею там...