Назар Матвійчук — це особлива людина. Особлива усім! Характером, поглядом, поведінкою, стилем, навичками... це безкінечний список відмінностей від інших. Позитивний список відмінностей.

 Ми знайомі вже майже рік... були знайомі!

 Вперше ми побачились на новорічному святі напередодні Нового Року 2011. У Назара саме наближався День народження, і все ніби як звичайно. Купа дітей у відділенні онкогематології РОДЛ. Хто виписався — той завітав на свято. Хто змушений бути прикутим до ліжка і палатних умов... усе як звичайно! Для нас — це звичайно.

 На свої 18 він виглядав щупленьким і безневинним. І щирий погляд. Дуже щирий! Дитячі забавки йому були цікавими, незважаючи на те, що передбачені вони для дітей віком до 12 років... а він щиро дивився виставу і сміявся з усіх жартів. Ніби зараз пам'ятаю, стояв біля дивану, правим боком обпершись об бильце софи. І уважно слідкував за кожною нашою дією... а учасники свята були старшими на якісь там 2-3 роки від Назара. Майже його однолітки.

 Це було перше знайомство.

 А тоді я дізналась про його надзвичайний талант! Грандіозний талант! Величний талант! Гігантський талант! Він — Художник! Без сорому і заздрості готова голосно сказати — Він справжній Великий Художник!!! І, мабуть, через років 10, діти у художніх школах будуть вивчати його грандіозну творчість і вчитися на його полотнах творити такі ж шедеври!

 І от наші дівчата — Оксана та Женя вирішили зробити його виставку. Виставку неймовірно красивих робіт Назара! Ми всі волонтери онкогематологічного відділення РОДЛ підтримали цю ініціативу і чим могли допомагали у створенні цієї виставки. Але найбільша дяка, звісно, дівчатам Оксані та Жені. Вони доклали не просто всі зусилля для відкриття художньої виставки, а вклали свої серця і душу в цей проект.

 Я була ведучою того вечора. Це була друга зустріч з Назаром. Дуже щаслива!!! Такої щирої радості і вдячності я не бачила у своєму житті! Це була Назарова мрія! А ми її здійснили!

 А потім ніби спокійний період у житті хлопця. Назар вдома, все налагодилось. Ліки виділили за бюджетні кошти. Щаслива сім'я Матвійчуків... до осені... до четвертого рецидиву... і вісім днів цокання годинника, де кожна секунда варта не мільйонів доларів, а тонни радості, щоби чути слова "мамо”, "тато”, щоби промовляти "сину” - для батьків...

 21 листопада у свято Св. Михайла душа Назара залишила його тіло...

 І лишилась одна доба для батьків, щоби промовити (востаннє вже) "синочку”... але він вже ніколи нічого їм не відповість!

 Вісім днів для Назара і його сім’ї були випробуванням. А для нас — останньою надією. Ми, як втрачені, не вірили нічому поганому і бігали по всіх знайомих-друзях, по телеканалах і газетах, аби люди дізналися, яка біда сталася з Назаром. І якщо кожен, хто його пам’ятає і переймається його долею, докладе трішки зусиль і грошей — ми зможемо придбати дороговартісні ліки, ми зможемо знайти донорів і подолати ще один важкий курс хіміотерапії... І я вірила! Вірила чомусь як ніколи у той ОДИН ВІДСОТОК на перемогу... Я зависла на ці ВІСІМ днів — 192 години — 11520 хвилин — 691200 секунд! Бо вірила у чудо! Я не провідувала Назара у лікарні, мені це було надскладне завдання, але я ходила і всім розповідала про нього... та що розповідала?! Коли я казала "У Назара рецидив”, усі знали, що це "той Назар, який художник талановитий”.

 Вранці 21 листопада у мого друга з’явився на сайті "однокласники” статус "Сьогодні я покинув цей світ...” Це написав Мирослав, менший брат Назара. Але для тих, хто цього не знає — це буде містика! Нехай так і буде! Хочеться вірити у чудеса, то нехай хоч думка про те, що це душа створила це останнє повідомлення гріє наші серця. І буде третя наша зустріч... Остання!

 Він наречений... а хресний батько несе поперед свого сина коровай... от тільки наречена його чекає на тому світі. Мабуть, у найкращій білій цнотливій сукні... із світлом і теплом у очах... з білосніжною посмішкою, переповненою любов'ю... Така ж світла і незаймана наречена як Назар. Вона його дочекалася. А він її. Вони зустрілися там — Високо!

 Ми зустрінемося з тобою ще, друже! На цьому світі Бог любить Трійцю. А на Небесах у нас буде більше часу... І я нарешті розкажу тобі, в якому захваті я від тебе, як особистості, і від твоєї творчості!

 Не осуди нас строго, що ми так і не встигли тобі допомогти. А може мало вірили..? Це твоя доля! Ми своїми слізьми нічого не змінимо, але знай, що весь світ тебе сьогодні оплакував... Небо плакало... і цілі калюжі сліз були на вулиці. Так гірко було навіть світові...

 

 P.S. Сьогодні на дереві біля мого будинку не залишилося жодного листка. Навіть дерева поскидали свої "капелюхи” перед тобою в останню путь...

 

 P.P.S. Не має значення, що будуть розповідати люди про сни, про цифру 21, про містику смерті Назара... це просто не має жодного сенсу! Я щиро вірю, що ти щасливий! Мені саме так хочеться про тебе думати. І я собі "задовбила” в голову, що ти щаслива людина. І я щиро рада, що ти зовсім недовго, але так яскраво розмалював моє життя своєю присутністю! Нехай Земля буде Пухом!