Народився я в звичайній сім'ї робітників. Батьки працювали на Костопільському ДБК, зараз це ТОВ"Swisspan by Sorbes", (який дуже допоміг мені в лікуванні.) З того часу коли я захворів, мама не працює.
  В сім'ї я довгожданна і бажана дитина, тому, що моєї появи на світ батьки чекали цілих 9 років. В той самий день коли я народився помер мій дідусь по маминій лінії, наче уступив мені дорогу, мабуть разом і талант свій передав,мама каже, що він гарно малював та й зовні я дуже схожий на нього.
  Ріс я здоровим хлопчиком як всі звичайні діти. Навчався в Костопільській ЗОШ №3, навчався добре, перші три класи навіть відмінно. Улюбленими предметами були: історія, географія, зарубіжна література, фізкультура. Навіть не знаю чому, але саме шкільних уроків малювання я не любив, хоча із задоволенням завжди малював стінгазети і т.п. В 10 років я записався на гурток образотворчого мистецтва який відвідував із задоволенням. Моє захоплення до малювання особливо підтримувала мама, вона наче відчувала, що колись воно мені буде потрібне.
  Коли мені було 13 років як грім серед ясного неба в нашу сімю прийшла біда. Це сталося так раптово,що не було сил ні замислитись, ні усвідомити, ні зупинитись. Влітку 2006 року я відпочивав в санаторії м.Яремче ось там якраз вперше хвороба дала про себе знати сильними болями в ногах, але обстеживши мене лікарі заспокоїли сказали, що нічого страшного, а ноги болять з непривички, тому що ходив в гори.Повернувшись через 18 днів до дому батьки мене не впізнали я сильно схуд, і був дуже блідий. Одразу ж на другий день в мене піднялася темпаратура вище 38' це були вихідні. Почали лікувати ангіну тому що було червоне горло, але температура не спадала, і знову почали боліти ноги.А в понеділок батьки серйозно забили на сполох, тому що стан мій погіршувався на очах. Зранку здав всі необхідні аналізи, а по обіді лікар повідомив батькам, що мене терміново потрібно везти в РОДЛ у відділення онкогематології, але мені вже було однаково я відчував що сили мене покидають я навіть казав мамі що мабуть уже не доїду до лікарні. На слідуючий день мені зробили пункцію. А через день з Києва надійшло підтвердження діагнозу ГОСТРИЙ ЛЕЙКОЗ ЛІМФОБЛАСТНИЙ ВАРІАНТ .
  Що тоді відчували батьки годі й уявити, і цілих два роки їм вдавалось приховувати серйозність мого захворювання. Мій лікар Краков'ян Л.І. теж не говорила всієї правди вона сказала, що мені потрібно набратися мужності й терпіння бо лікування буде довге.Тоді я ще навіть і уявити не міг наскільки це буде довго, і як тяжко. Звичайно до такого повороту подій я готовий не був.Тому був шок, депресія, і звичайно сльози. Я ніяк не міг змиритися з тим, що всі мої однолітки ходять до школи, грають у футбол, гуляють, і займаються улюбленими справами просто живуть, а я прикутий до ліжка з болючими крапельницями в руках з безкінечними хіміотерапіями і пункціями, і вже в 13 років інвалід. Це мабуть була найважча мить мого життя, але поряд завжди була мама вона всіляко намагалась полегшити мої страждання, і підтримати мене а одного дня коли в мене були вільні від крапельниць руки вона просто подала мені аркуш паперу й олівець, і я знову взявся за своє улюблене заняття, а коли малював то забував про все погане я наче оживав, і життя продовжувалось.
  Після основного лікування коли вже був на підтримуючій теріпії, завдяки добрим людям в нас з'явилась можливість поїхати на обстеження до Ізраїлю.Там, обстеживши мене, сказали, що на даний час я знаходжуся в повній ремісії, але разом з тим виявили філадельфійську хромосому позитивну, а це означало, що необхідна пересадка кісткового мозку. Але тоді я не думав про захворювання. Я дякував Богу, що дав мені можливість побувати на Святій землі, тому, що я про це і мріяти не міг. Не можливо передати, що я відчував коли зайшов в річку Йордан, до храму Гробу Господнього. А коли підійшов до Стіни Плачу я ніби відчув душею, що все, що я попрошу обов'язково збудеться.
  Повернувшись через місяць ми почали шукати кошти на пересадку, але все було марно за той час в мене сталося 2 нейрорецидиви, і знову лікування. Було дуже тяжко як фізично так і морально тому, що більшість знайомих і друзів мене залишили. Тільки тоді я на собі зрозумів вислів "друзі пізнаються в біді" і все ж я вірив, що в світі хороших людей більше і мені обов'язково хтось допоможе. І сталося диво, Бог мене не залишив, знайшлися люди які взяли мене на пересадку до Італії. Коли я потрапив туди в мене був вже третій нейрорецидив. Лікарі сказали, що я дуже пізно до них потрапив, тому було вирішено пересадку не робити, а пройти курс мегадозової хіміо та радіо терапії.
  Лікування тривало 6 місяців. За той час я побачив лише маленьку частинку Італії, але ні цієї країни, ні її жителів я ніколи не забуду. Вони вразили мене своєї простотою, щирістю, співчутливістю, делікатністю і величезним бажанням хоч чимось допомогти. З особливою теплотою я згадую доктора Сімоне Чезаро, професорессу Мессіну, доктора Бізонйо від якого я щодня отримував завдання, вивчити нові слова. Патрицію Драґо, волонтерів: Фаусто, Анну, Олао, Умберто який подарував мені поїздку в засніжені Альпи, Марізу яка щиро намагалася навчити мене італійської незнаючи ні слова російської; художника Бруно Лоріні, подружжя Клєофе і Лучіано які здійснили мою мрію побачити мальовничу красу Венеції, моїх друзів: Джан-П'єра, Джан-Карло, Андреа. Особливо близькими наче рідними став благодійник з Великобританії, лікар з України який допоміг мені потрапити до Італії, старша монашка Валерія при монастирі де ми проживали, перекладач Олена. Українці які давно живуть в Італії Людмила та її донька Оксана, яка стала для мене ніби старша сестра, а ще Осадчі з Славути які разом з нами проживали й лікувались, ділили разом горе й радість. Ці люди не залишили нас вони постійно телефонують, хвилюються за мене. Ці люди не рахувалися не своїм часом ні достатком, вони укріпляють мою віру дають надію і бажання боротися.
  Дуже хочеться жити, видужати і радіти кожному сонячному дню, бо коли ми здорові і все добре ми навіть не задумуємось наскільки прекрасне життя і як легко воно може увірватись. Мрію ще побачити світ і всю побачену красу передати на полотні. А щоб це було професійно планую поступити в художній ВНЗ і стати справжнім художником!
  Окремо хочу подякувати волонтерам, які домогли здійснити ще одну мою велику мрію і організували для мене виставку!

 

 

 

P.S.  Від редакції.  Через надмірну скромність сім'я Матвійчуків не просять допомоги, хоча як нам стало відомо, через нестачу коштів Назар  не постійно приймає ліки і не може пройти планове УЗД серця. На препарати йому потрібно 3000 грн на місяць, а ще необхідні художні матеріали для реалізації таланту, яким його наділив Господь.

 

e-mail Назара weak.nazar@mail.ru

 

Реквізити 
Приватбанк

Р/р 29244825509100
305299 / 14360570
Номер картки 4627 0858 2306 0161

Матвійчук Олександра Миколаївна ідентифікаційний номер 2314619865