Іноді мені сниться сон, що ти виріс, а я зів'яла. Це дуже хороший сон. У ньому зазвичай присутній вокзал Святої Лючії у Венеції. Я зустрічаю потяг, який привіз тебе, дорослого, з Гамбурга або Брюсселя. У моєму сні ти вивчаєш у тамтешньому університеті біологію, філософію або навіть медицину.
Я йду вздовж перону, спираючись на тростину, вдивляюся в обличчя, а ти біжиш мені назустріч, високий і дуже красивий. Плечі у тебе широкі, і кучері руді, а очі такі ж, як зараз, - глузливі . І ти обіймаєш мене і кажеш : «Не плач! ».
А я ще й не починала плакати, я тільки зараз почну, погладжуючи тебе, двадцятип'ятирічного, по плечу...
- Не плач!
- Не буду. Не буду.
   І ми виходимо з тобою з вокзалу, і навколо нас шумить, дзвенить і переливається кольорова карнавальна Венеція, яку тисячі років тому я обіцяла тобі, як обіцяють іграшку, як обіцяють велосипед, як обіцяють: «Ось ми поїдемо до Африки, і я куплю тобі лева!».
   Ми тоді сиділи з тобою в маленькій білій кімнатці, яку називають боксом, і тобі було без двох місяців чотири роки, і біля тебе стояв розумний прилад з різнокольоровими кнопками, і від тебе до приладу тяглася довга трубочка. І ти був прив'язаний за цю трубочку до «крапельниці», і з неї в тебе переливалася «хімія». Від цієї «хімії» тобі не хотілося їсти, пити і гратись, але я принесла тобі маленький смішний кораблик із справжнім гвинтом, і твоя мама налила нам теплої води в таз. І ти раптом зацікавився, сів на ліжку, і ми з мамою, ламаючи нігті об дурні дрібні шурупчики, нарешті вставили в кораблик батарейку, і він загудів гвинтом, збиваючи воду в тазу... Читати далі...

   Гість програми - Любов Краков'ян, завідуюча відділенням онкогематології Рівненської обласної дитячої лікарні. Тема розмови -  рак крові та як боротися із цією недугою.