| Головна » Статті » Статті » Проповіді |
Протоієрей Валеріан Кречетов: Слово перед сповіддю
У молитвах, які читаються перед сповіддю, мовиться: «Человецы суще, плоть носяще, в мiре живуще, от дьявола прельстишася». Ось життя наша - це духовна школа. Для чого людині дається життя? Життя дається для того, щоб людина тут постаралася потрудитися удосконалити свою душу.
«Будите убо все совершени, якоже Отец ваш Небесний совершен есть» (Мф.,6,48). Ось те, що треба. Призначення людини - успадкувати життя вічне. А в цьому грішному світі він живе тому, щоб він зробив тут вибір: або з Богом, або не з Богом. І ось людина практично весь час робить цей вибір. Це все одно, як, наприклад, навчання. Простий такий момент в житті: ось коли вчаться в школі або, там, в якомусь вищому учбовому закладі, - або ж вчиться людина, або не вчиться. Так і в житті: можна вчитися, а можна не вчитися, а жити абияк. Ось кожна людина, живучи в цьому мiре, він знаходиться в якихось обставинах. Він народжується, у нього якийсь характер: йому дається цей характер. Обставини життя, характер - все це дається для того, щоб людина над цим трудилася. Але диявол прагне відвести від цього: придумує всілякі теорії, припущення типу гороскопів всяких. І людина, на жаль, охоче погоджується і починає виправдовувати себе. Придумали, наприклад, бісівську цю систему: ось народився в такому місяці, - значить, під таким нібито «знайомий». Значить, ти повинен бути таким. Ні! Всі ми повинні бути подібні Батькові нашому Небесному: «Будьте вчинені, як Батько ваш Небесний вчинений є». Ні на «ослів» якихось, ні на «козерогів», ні на «скорпіонів» ми не повинні бути схожі! Все це - бісівське. Це вони, біси, у вигляді всяких ось цих гадів представляються. Пам'ятаю з свого дитинства малюнки в старовинних житиях святих. Там подвижника житіє і картинка. Показують його тим, що молиться, а навкруги нього біси, у вигляді змій, там, гадів, всякої нечисті, лізуть до нього. Ось це і є те, що лізе до людини, в його душу; намагається залізти туди, отруїти його, затьмарити свідомість людську. Все це весь час лізе. Церква Свята, вона весь час піклується про нас. Як саме? Встановила пости. Ось ми знаємо, тільки що закінчився Успенський пост. Пости - цей особливий час. Ось це невелика, як мовиться, перевірка: ми себе перевіряємо, на що ми здатні. І, виявляється, ми ні на що не здатні до ладу-то, - так буває. Адже чому ось ці встановлення: їдять те з маслом, а то без масла? В дійсності-то - це ніщо, здавалося б: ну, поїв так або так, - яка різниця? А у нас відразу: «Ну, це неможливо!» Це-то неможливо?! Голодні, чи що?! Так якщо голодний, - то і все з'їси тоді. А інакше, значить, не голодний. Просто це примхи. І піст показує, що наші примхи примушують нас часто служити їм, всупереч заповідям Божіїм. Кожний піст є якась перевірка, - не іспит, кінцево. Іспит - це високо буде. Але як би «залік» по нашому духовному поляганню. Є більше, є трохи менше пости. Успенський - маленький піст, але і той не могли витримати як слід, і то стриманості не вистачало. Ось ця школа духовна, вона всім нам тут дана, щоб ми тут з цього отримували користь. Тому що зі всього можна отримати користь духовну. Зі всього! Тому святі батьки, вони якраз і звертають увагу наше на те, що Господь говорив притчами. Притчі - це що? Це образне таке, духовне повчання. Ось дається приклад зерна, птахів, там, бур'янів, пшениці. Всі ці образи даються для того, щоб від них сходити до духовного. Ось зараз вікно прочинили. Вітер дме, - і вмить згоряють свічки. Онде, на дальньому свічнику, ще горять свічки, а тут, біля самого вікна, їх майже вже немає. Вони - все вже: швидко згоріли. Швидко згоріли! До речі, це ось символ життя людського. Пам'ятайте перший псалом Давида? «Не тако нечестивии, не тако, но яко прах, його ж возметает ветр от имени земли». Ось цей вітер, ці «бурі». І ось чому «бурі душевні», «бурі житейські», як вони іменуються. Ось цей вітер, він спалює. І швидко. Бачите як?! Швидко все це зникає. І дійсно: зараз смерті-то швидкі! Швидко згоряють - саме згоряють! - люди. Тому що якраз цей «вітер», він дує-дує-дує, розпалює. «З іскри займеться полум'я», - знаєте такий вираз? Ось ці «іскри» гріховні вітер і розпалює. А коли пожежа йде швидко, знаєте? Саме коли вітер! Якщо вітру немає, то в одному місці горить, а в іншому, може, і не чіпатиме. А вітер все запалює. Ось ці «вітри житейські», - ці всілякі «моди»: а ось зараз все те-то, те-то і те-то, «течії» всілякі, - ці «вітри» створюються світом саме для того, щоб згоряла людина. І часто він згоряє - нещасна молодь! - від наркоманії, від пияцтва, від куріння. Саме згоряє прямо, губить себе. А найголовніше, що вони ж і не живуть. Це - не життя. Що ж за життя - в тимчасовому цьому у всьому?! В чаді цьому, п'яному або наркотичному?! Вони ж не живуть, вони існують просто. Вони лише існують: у них немає і потомства-то нормального, і життя-то нормального немає. Але потім кожний дасть звіт про те, як він тут прожив. От як студенти: одні вчаться, інші не вчаться. Але потім підходять заліки, іспити, і виявляється, не готовий! А все вже, ніколи, час закінчився! Так от з людьми, які пропалювали так життя. А потім схопилися, але пізно: вона вже майже прожита. А що ж тепер робити? Як виправити? Як, з чого починати?! І ось це полягання, дійсно, розгубленості, тобто такого ось нерозуміння, що потрібно робити. А потрібно робити що? Потрібно йти в храм Божий. Потрібно до віри звертатися, тому що тут скарбниця, - всі скарби духовного життя. Але вся біда в тому, що до істини-то мало хто особливо прагне, а все ось до цього тимчасового, житейського. І головне, що мiр же весь час показує, знаходить, що в ньому все неміцно, нестійкий, фальшиве все таке. Але немає - все ж таки туди саме лізуть. А тут, в храмі, - одиниці. Що тут, в церкві, - чи багато народу? Зі всієї кількості людей це крапля, на жаль. І дивно, що в одному тільки духовному кожний наново починає «велосипед винаходити», як мовиться. Ледве сподобився двері в храм відкрити, і вже: я сам! Безумство! Адже у всьому іншому ми користуємося тим, що до нас досягнуте. Ми живемо в житлах, ми користуємося досягненнями техніки, одягом. Все це те, що до нас створене. Ніхто з нас не збирається математику наново сам засновувати, так само, як і фізику, хімію, там. Ніхто не збирається інші речі, якими ми користуємося або знаємо, наново винаходити. Ми користуємося скрізь тим, що до нас досягнуте. В одній тільки духовної області не хочуть цього. Святитель Феофан говорив, що в кінці буде, - що ні голова, то своя віра. І ось що ні голова, то - «своє». Звідси і поняття «автономна моральність». Звичайно, багато не винайдеш. Так винаходу тут і немає, просте мавпування одне. Нового нічого не придумаєш, та і не придумуємо. А виходить дуже сумно, тому що кожний починає свої «закони» створювати. Не як Господом заповідано, а як він вважає». Ну, деякі знаходять собі ще тих, хто з ними погоджується. Не погоджуються тільки, до нещастя, з одними святими батьками: всі силкуються «своє». Зараз біда, що проти п'ятої заповіді, заповіді шанування старших, повстав весь мiр. Весь світ повстав! Давно це вже: ця «мавпяча» гіпотеза, яку дотепер викладають в школах, вона ж заснована-то на відкиданні п'ятої заповіді. По ній же що виходить? Предки, чим раніше в часі, тим ближче до мавпи. Тим, значить, дурніше. І взагалі «недорозвинені тварини». Чого ж тоді їх слухати?! Тому дійсний і такий презирливий іноді вираз серед молоді: «предки». Тобто що вже там від них можна черпнути?! І дійсно, ось це відношення таке. Чому зараз ні старших не слухають, ні вчителів? Більше того, зараз скрізь так і на роботі-то: прийнято вважати, що управляти, ухвалювати відповідальні рішення повинні саме молодята. Що буде зі всім життям? Це буде крах. Буде крах і прийде антихрист. Тому що гріх цей, він досягне такого розміру, що вже повністю кожний буде тільки «своє». І раз у раз чуєш по відношенню до людей, які вже прожили значно більше: «Ви не розумієте нас!» Мається на увазі, що «старі» не розуміють молодь. Вони-то розуміють. Але молодь, - немає, щоб скористатися досвідом батьків, дідовий, старших поколінь, - немає: кожний хоче «своє». Але це ж наївно! Це наївно, тому що коли ще ти до цього доростеш-то, до того ж, до чого доросли твої батьки? І чи доростеш ще? Чи уцілієш, точніше? Тепер тільки мені стала зрозуміла та проблема, яку колись Тургенев поставив, - батьки і діти. А ще: «батьки, і діти, і діди». Тобто ось тут ще сходинка одна, - і вже тут зовсім повний розрив. Ось тому тільки Церква нас і учить. І тут тільки у нас, - в Священному Писанні, в Євангелії, в творіннях святих отцsв, - можна черпнути те, що істинно необхідне для життя. Прости нас, Господи! Ми часто якраз не виконуємо заповідей Божіїх і навіть не замислюємося над цим. Тому-то і не дає нам Господа розуміння. І наші муки, і наші всі страждання, які є, вони пов'язані саме з гріхом. Тобто або з своїми гріхами, або чужими. Пробач нас, Господи! Гординею грішимо, а через гординю і зарозумілістю, пихатістю. Весь час себе нещасними вважаємо. А насправді просто, як сказано в Писанні, «норовистим шляху посилаються стропотные» і «шляхи ледачих постлани тернием» (Притч.,15,19). Так це і є. Все це так, і це все скоюється. А ми ще і ремствуємо на це, звалюємо вину мало не на Бога! Це я якось почув таку цікаву як би притчу. Ось одні билися-билися, а потім: «Бог, що ж Ти допускаєш, що ми б'ємося?!» А зверху голос: «А ви-то навіщо б'єтеся?!» І це найсумніше, що людина весь час шукає вину в комусь, чимось, десь, - тільки не в собі. Хоча насправді справа все в нас самих. «Стяжі дух мирний, і навкруги тебе врятуються тисячі». А біля нас-то - тільки одна суєта. Пробач, Господи! Грішимо, звичайно, самовиправданням, а тому ось і засудженням інших. І наклепами, і неправдоглаголанієм, і брехнею. І празднослів"ям. Грішимо порушенням постів, незберіганням пісних днів, непомірністю в їжі, питті, ласощами. Вінопітієм теж деякі захоплюються, не кажучи вже про табакокуріння, всяку таку заразу. Грішимо прихильністю до земних благ. Мені якось довелося чути - мене уразило! - від хлопці одного. Щось ми з ним розмовляли, і він говорить: «Ну, ви знаєте, у мене умови нестерпні!» Я питаю: «А що ж це за такі нестерпні умови?» - «У мене навіть душу немає!» - відповідає. Я говорю: «Пробачте, у нас і туалет ще на вулиці», - тоді так у мене було. Тобто тепер це вже «нестерпні» умови, коли просто душу немає. Століттями люди жили в простих хатах. Раніше «нестерпні умови» - це коли на вулиці доводилося жити. А якщо був дах над головою і стіни, - це нормальна була життя. І жили в загальних квартирах, по декілька сімей. А зараз одна сім'я в окремій квартирі не може ужитися. І що ж це таке? На що перетворилися люди?! Соромно просто! Прости, Господи, нашу прихильність до земних благ, і незадоволеність, і заздрість! Грішимо не тільки невдячністю Богу за Його великі незліченні благодіяння і Промишляння всевишнього, але ще і гомоном! Джерело: http://www.donor.org.ua/index.php?module=priest&act=show&c=1&id=67 | ||||||||||
| Категорія: Проповіді | Додав: Саша (2012-01-30) | ||||||||||
| Переглядів: 1168 |
| Всього коментарів: 0 | |
Block title
Програма підтримки
Стань донором
