Щось все частіше і частіше згадується мені приказка: «як тривога – то до Бога, по тривозі – і по Бозі». Чи нажаль, чи на щастя, але з власного досвіду бачу, що ця приказка дуже актуальна для досить невеликої частини людей (з кола моїх знайомих). І справа не в тому, що більшість моїх знайомих не з числа глибоко віруючих християн (хоча є і такі), а справа в тих людях, які після важких життєвих випробувань не бачать, або вперто не хочуть бачити як Господь намагається достукатися до їх сердець… На останніх і хотілося б більше зупинитися.

Час від часу мені в руки потрапляють різні матеріали про оздоровлення, а іноді і про повне зцілення людей при «загадкових» обставинах. Частина джерел цих матеріалів – у вільному доступі (Інтернет), церковні крамниці, іконні лавки, періодичні видання (приклад – газета «Рівне Експрес» від 5 січня 2012 року), тощо), інші джерела – із уст близьких людей; зрештою є власний досвід. Хвилює інше питання: хоча джерел багато і «течуть» вони поруч та й ті ж самі «загадкові» обставини не є прихованими чи засекреченими, лише варто почати копати в тому напрямку. Так чому ж не копаємо? Добре, якщо почали задумуватися під час або після випробувань, а якщо ні до, ні під час, ні після? Участь кожного у вічності неминуча, як і Страшний суд…

Звичайно мова йде не про звичайні життєві випробування долі, а про  випробування віри - це не банально-побутові епізоди, а певною мірою безвихідні ситуації: коли здається, що надія на майбутнє якась є, але вона дуже мінімальна, примарна і хитка; коли усі зусилля можуть стати марними і ситуація може змінитися будь-якої хвилини; коли здається, що усі можливі обставини, що склалися – усі проти тебе; коли діагноз від лікаря лунає як грім (або вирок);  коли усвідомлюєш, що твоє перебування в палаті далеко не на один день і є висока ймовірність того, що повноцінно здоровим з лікарні вже не вийдеш  взагалі; коли розумієш, що когось із дуже тобі дорогих людей в кращому випадку побачиш нескоро, а ймовірно, що зовсім більше ніколи не побачиш… Ось саме про такі ситуації йде мова. Звичайно, що в таких ситуаціях і глибоко віруючій людині тяжко взяти себе в руки і згадати про Бога, що там казати про початківців. Але оскільки ми вже отримали цей тяжкий хрест, то його треба нести і якомога швидше згадати про Бога, Який допоможе і розібратися в можливих причинах необхідності несення такого хреста і в достойному та позитивному подоланню даного випробування.

Панацеї довголіття та міцного здоров’я ще ніхто не придумав, але якщо все ж таки прийнято рішення лікуватися, то долучати до цієї справи в ідеалі бажано і медицину і церкву. Адже, на одній нозі важко втекти від переслідувача, хоча іноді декому це вдається. Правда переслідувач може наздогнати і тоді все починається з початку і з новою силою… В обох випадках, краще бути ближче до Бога: якщо тривога повертається – зустрінемо її вже більш озброєні та підковані; якщо тривога відступила – дякуємо Йому за його милість в повній мірі (своєю вірою, яка без діл є мертвою), ліквідовуємо можливі причини пережитого.

Далі буде…