Рак» - у кожної людини виникає різна асоціація на це слово, у більшості опитуваних воно асоціюється із молюском (делікатесом), літом, сонечком, відпочинком, пікніком десь на березі річки чи озера. Признаюсь, і у мене до недавно теж так було.  

   Але так склались обставини, що я потрапила на практику у Благодійний фонд «Скарбниця Надії». Тепер, коли я чую це слово, у мене перед очима виникають зовсім інші картинки: лікарня, медперсонал, ліки, веселі, але без волосся дітки, і страшні діагнози (онкологічні), та величезні суми на чеках за ліки. А також дивні емоції – посмішка до діток крізь сльози, щоб не засмутити їх.

   «Рак» - це страшне онкологічне захворювання, яким хворіє дуже багато людей. Це дуже підступна хвороба і її діагностують часто вже запізно.

   Цей страшний «звір» уже забрав багатьох комусь рідних і дорогих людей: маму чи тата, дідуся чи бабусю, брата чи сестру, кохану людину чи друга, але, найстрашніше, коли цей «звір» забирає дітей, рідну кровиночку, заради якої, вимучені горем батьки, ладні віддати все, і зробити все, що в їх силах.

   Ось саме про дитячу онкологію я і хочу вам розповісти. Це дуже страшно, коли такий діагноз ставлять ще зовсім малим дітям. Маленьким людям, які лише починають свій життєвий шлях, які лише пізнають світ і лише навчаються у ньому жити, роблять так би мовити свої перші кроки у життя. Проте на їх долю випала велика боротьба із страшною хворобою. Ця боротьба настільки важка, довга, напружена і виснажлива, як матеріально, так і фізично, що з нею не завжди впорається навіть доросла, сильна і мужня людина, а часто з нею борються дітки, зовсім крихітки. І навіть не усвідомлюють, яка «війна» випала на їх долю.

   Проте діагноз онкологічного захворювання – це не вирок, 75% людей з цим діагнозом при вчасній діагностиці і належному лікуванні виліковується цілком і живуть щасливо, створюючи власні сім’ї, і досягаючи успіхів у житті.

   Я думаю, що й у вас теж є найрідніші крихітки (можливо, племянчики). А де вони зараз? Можливо, у школі чи дитячому садочку, а може вже сплять солодким сном. Можливо, у когось вони ще у планах, але усі ми хочемо, щоб вони були здорові і щасливі.

   А ось батьки, з якими я познайомилась у онкогематологічному відділенні РОДЛ – виснажені постійними переживаннями за життя і здоров’я їх діток, думками, де взяти гроші на ліки, і надіями, щоб ці ліки допомогли одужати їх рідненьким і найдорожчим дітям, і постійною пересторогою, що вони їх можуть втратити назавжди.

   Термін лікування становить приблизно 9 місяців у повній ізоляції від навколишнього світу і рідних людей, до діток рідко приходять відвідувачі, оскільки більшість діток не з міста Рівного, а з області, тому вони дуже раді новим гостям. Волонтери фонду «Скарбниця Надії» влаштовують діткам різноманітні свята та розважальні заходи, а також заняття із арт-терапії, щоб хоча б якось відволікти їх від довготривалого і виснажливого лікування та викликати у діток щирі посмішки і почуття радості.

   Ми часто залишаємося байдужими до чужого горя, коли у нас все добре і біда нас оминає стороною.

   Хочу просто попросити, не залишайтеся осторонь, бо ваша, так, саме ваша, допомога для нас дуже важлива, ми раді будь-якій допомозі:

1.     Матеріальній (навіть у розмірі однієї гривні кинутої в скриньку, гривня до гривні і допомога є суттєвою)

2.     Допомога у вигляді донорської крові (донорська кров дуже потрібна у лікуванні онкохворих діток)

3.     Волонтерська допомога (допомога в організації заходів фонду, їх відвідування; поширення інформації про фонд і навіть спілкування з дітками і відвідування їх у лікарні)

   Ці дітки такі ж як і усі, веселі, активні проте у їх очах присутні сум і мудрість, зовсім не властиві дітям, а очі, як відомо, - дзеркало душі. Не допустіть своєю байдужістю, щоб життєвий шлях, який лише починається, обірвався на перших перешкодах.

Наталія Іванушко

    Що для мене благодійність

   Я довго думала, що ж таке благодійність, і з чим вона в мене асоціюється, і зрозуміла сама для себе як різко можуть змінюватися погляди. Місяць тому, якби мені поставили таке запитання я відповіла б, що я в це не вірю, тому що безліч раз стикалась з тим, що люди саме на благодійності заробляють гроші на свої потреби. А ще не рідко трапляються такі ситуації, коли людина просить на хліб, але в найближчому магазині тратить їх на алкоголь і не ховається. Тому для мене тема благодійність була пов’язана з обманом і підлістю.

   16.01.2012 року групу в якій я навчаюсь направили в благодійний фонд «Скарбниця Надії», і тоді я стикнулася з справжньою благодійністю. Коли ми прийшли у відділення до онкохворих дітей – моє серце розривалось. Я зрозуміла, що благодійність в цьому закладі творять не люди, які мають з цього вигоду, а люди, які цим переймаються. Вони віддають себе цій справі. Хоча – як можна робити інакше, коли заходиш у відділення до хворих діток, а вони дивляться такими ангельськими оченятами. Вони борються за своє життя зі всіх сил. Вони хочуть насолоджуватись своїм життям, а поруч з тим спостерігаєш їхніх батьків, які вже виснажені стражданнями повністю. Коли вони дивляться на своїх дітей  стає зрозуміло, що вони все на світі віддали б, якби дітям було добре.

   Ось саме після цього я зрозуміла, що благодійність це не лише віддати якусь частину грошей і зробити з цього видовище, а насамперед – це зрозуміти, підтримати не лише фінансово, а й добрим словом, поспівчувати. Я раніше не розуміла чим малювання може допомогти хворим діткам. Але коли ми відвідували заняття, які проводять волонтери, я зрозуміла що для дітей це свято, вони дійсно відволікаються на якийсь момент, відволікаються і стають просто звичайними усміхненими дітками, і як радіють в цей момент батьки.

   Тому в даний момент я з впевненістю можу сказати, що благодійність для мене  означає підтримати людину в тяжку хвилину фінансово, психологічно і просто подарувати людині своє тепло і турботу. Благодійність – це не влаштовування видовища, як це не рідко роблять знамениті люди, це проста людяність.

Олена Якимчук