Епізод 1. Знайомство з Антоном. На ліжку високий чорнявий хлопець, підключений до крапельниці, він щиро посміхається і радіє відвідувачам. Поруч заплакана бабуся. Вона говорить і плаче, багато слів, важко розібрати. Бабуся розповідає, що Антонові всього 12 років (виглядає він значно старшим, років на 16), що вони з донькою виховують хлопця самі, що живеться їм важко, а  тут ще й така страшна хвороба. На жаль, поговорити довго не вдається. Лікар вже сказала про діагноз хлопця - «лімфогранулематоз». Зараз головне завдання – знайти ліки Натулан. В Україні препарату немає, а це основна хімія при такому діагнозі, таблетки треба почати приймати якомога скоріше, зараз кожний день лікування безцінний. Світ не без добрих людей, помічниця зі Львова допомагає знайти 3 упаковки ліків в Німеччині по благодійній програмі за ціною 15 євро за упаковку, коли вартість ліків в німецькій аптеці становить 350 євро за упаковку. Це величезна допомога для сім'ї Антона.

   Епізод 2. Знайомство з мамою. Через декілька днів передаю мамі Натулан і не можу відвести від неї очей. Тендітна, ніби прозора, чорнява жінка. Дуже гарні, майже ідеальні риси обличчя, врівноважений тон розмови, доброзичлива посмішка. Акуратний макіяж, довге волосся, що вільно спадає по спині. Тонесенька як тростинка. Дуже гарно одягнута – класична чорна сукня, яка ідеально на ній «сидить», високі підбори. Побачиш таку жінку на вулиці і ніколи не скажеш, що в неї біда. Лише голос дуже тривожний і очі червоні, заплакані. 

   Епізод 3. Розмови про Антона. Розмовляючи з іншими мамами, дізнаюся, що Антон дуже добрий хлопець. Одна мама розповідає, як вона не могла відійти від хворої  доньки, а Антон сам запропонував піти в аптеку. Він часто питає в медсестер чи не треба їм чимось допомогти. Спокійно лежить в трьохмісній палаті і не каже, що йому  хтось заважає чи дратує. Завжди доброзичливо посміхається. З нетерпінням чекає листи від таємного друга, радіє кожному посланню. Мама написала про Антона невеличку розповідь «Антон – веселий, життєрадісний  12-річний хлопчик, який мріє стати відомим футболістом. Він вже 3 роки тренується у футбольній команді. І навіть після встановлення  діагнозу не перестає чекати, коли ж знову лікарі дозволять тренуватись. З самого дитинства Антоша вирізнявся недитячою розсудливістю і наполегливістю. І зараз, коли хвороба прикувала його до лікарняного ліжка,  він з неймовірним оптимізмом вірить,  що подолає цю складну недугу і здійсняться дві його мрії. Перша- це повернення до футбольної команди, а друга- що він повернеться  1-го Вересня до своїх обов'язків у школі  виносити прапор України на святі Першого Дзвоника. В школі він – відповідальний і старанний учень, староста класу. Веде активне шкільне життя. Приймає участь у загальношкільних та позашкільних заходах та святах.».

   Епізод 4. Біль в очах. Дзвонить Ліля,мама Антона, голос схвильований. Виписали список ліків на другий блок хімії, грошей немає, вони не розраховували, що ліки такі дорогі. Домовляємось зустрітися. Ніяких «не можу, мені не виходить чи коли ви будете у відділенні, тоді й поговоримо». Ліля  в той же день приходить до нас в офіс  і я знову не можу відвести від неї очей. Те саме обличчя, той самий голос, але щось не так. Нарешті розумію, що не так. Негарно так казати про жінку. Я вперше в житті побачила, як неймовірної краси жінка може постаріти за два тижні. Очі не заплакані, але в них  глибокий біль, на обличчі зморшки, мама хлопця вже не тендітна, а дуже худа. В російській мові є таке слово «осунулась», іншого слова використати не можу. Я знала, що батьки в дитячому онковідділенні проходять через пекло, а тут це пекло за декілька днів залишило чіткий слід в очах і на обличчі мами. Тільки Бог знає, що їй довелося пережити за ці два тижні. На запитання  «Як Ви?»  - Ліля відповідає: «Сіли з мамою, обнялися, поплакали і вирішили боротися як би не було важко. Добре, що Антоша не падає духом, підтримує нас.»

   Епізод  5. Слова вдячності. Приношу у відділення придбані ліки, передаю їх мамі. Вона бере ліки, дякує, заповняє всі необхідні документи, а потім просить:
- Скажіть мені, кому я маю подякувати за ці ліки.
- Я не знаю, кому саме дякувати - кажу – Ці ліки придбані за кошти, які збираються в скриньки по місту. Ми не знаємо імена тих людей, які кидають гроші в скриньки. Гроші зі скриньок перераховують на рахунок благодійного фонду, а потім купують ліки, тим дітям, які найбільше потребують допомоги.

- Ні, ми так не можемо, ми ж маємо комусь подякувати. Треба подумати як все одно подякувати цим людям

- Я навіть не знаю як це можна зробити.

- Ну тоді хоч подякуйте тим людям, які встановлювали ті скриньки і тим, що дозволили їх встановити.

   Отож, користуючись нагодою, дякуємо всім, хто не оминає увагою наші скриньки в місті. Повірте, ваша допомога дуже важлива.

   Епізоди 6, 7, 8… Кожний раз в лікарні вони зустрічають відвідувачів незмінною посмішкою. Кажуть, що поки тримаються і будуть звертатися за допомогою, коли вже буде  справді необхідно. Рахують дні, коли Антона випишуть додому. Не жаліються, намагаються не плакати.

   Ось така картина болю, відчаю, надії, вдячності, людяності. Маленькій сім'ї хлопця дуже потрібна допомога. Мама працює вихователем в інтернаті для дітей з вадами зору, зарплата в неї невелика. Бабуся і дідусь свої пенсії віддають на лікування хлопця, але цього недостатньо, щоб покрити всі витрати. 5 червня Антон має пройти ПЕТ-сканування, маємо на руках рахунок на 7000 грн. Для родини ця сума просто непідйомна. Переносити ПЕТ не можна, адже це втрачений час. В нас є всього чотири дні, щоб зібрати необхідну суму на обстеження.

   Ми дуже просимо допомоги для хлопця. 

   Адреса: Рівненська область, Рівненський район, смт. Клевань.

Телефони:
Мама Гарбар Лілія 098 81 20 545

Координатор Мар'яна Рева 098 45 26 916