Донорська кров

   Проблема забезпечення лікарень донорською кров’ю та препаратами крові гостро стоїть перед пацієнтами та їх родинами, які через відсутність крові змушені в терміновому порядку шукати донорів. Відсутність донорської крові і препаратів крові загрожує перериванням лікувального процесу і навіть втратою життя пацієнта. Переливання крові часто застосовують в хірургії, при травмах, кровотечах та пологах для поповнення втраченої крові. Під час лікування онкозахворювань, особливо лейкозів, нерідко показники крові падають і вона втрачає здатність згортатися, тоді будь-який рух може призвести до кровотечі, в таких випадках людей рятує переливання донорської крові. Донорську кров не можливо ні чим замінити. Єдиним джерелом донорської крові є людина-донор. Суттю проблеми забезпечення пацієнтів донорською кров’ю, без перебільшення, є питання життя і смерті.

Стан донорства крові

   В Україні за показником минулого року заготовлюється 9,1 мл крові на одну особу, тоді як Всесвітня організація охорони здоров’я стверджує, що ця доза повинна становити не менше 15 мл. У США та Європі 60 з тисячі осіб здають донорську кров. В Україні – лише 18 осіб з тисячі здають кров (дані знайдені в інтернеті в інтерв’ю посадових осіб та з державної програми розвитку донорства). І більшість з цих 18 стають донорами лише в момент гострої потреби крові для своїх близьких чи знайомих.

   Це підтверджують опитування, які ми провели серед рівнян: «Якщо вам чи вашим близьким переливалась донорська кров, то:

   1) Донорів крові ми шукали самостійно. На наше прохання відгукнулись наші родичі, знайомі і не знайомі люди.

   2) Донорська кров була надана лікарнею (станцією переливання крові)».

   Користувачі інтернету: всього відповіло 148 чоловік 1) Донорів крові ми шукали самостійно. 82,43%. 2) Донорська кров була надана лікарнею 10,81%, а також користувачі надсилали свою відповідь «Донорська кров була неофіційно куплена в лікарні» 6,76%.

   Також студенти одного з вузів, які проходять практику в БФ «Скарбниця Надії», провели аналогічне опитування на центральній площі міста і ми отримали такий результат:

   З 80 опитаних людей 39 стикались у своєму житті з потребою в  донорській крові: 59% шукали донорів самостійно, а 41% відповів що кров надана лікарняним закладом.

   Результати обидвох опитувань засвідчили, що абсолютна більшість пацієнтів, які потребують переливання донорської крові, можуть вижити тільки якщо самостійно або завдяки родинам і друзям вчасно знайдуть придатних донорів крові. Проте чи у всіх є на це час і можливості?

   І хоча в м.Рівне ситуація з донорами дещо краща, ніж середні показники по Україні, але цього занадто мало і крім того спостерігається зниження кількості зданої крові. Ось дані надані Рівненським обласним управлінням охорони здоров’я:

   І в той же час потреби у крові зростають разом з ростом захворюваностей. У наступній таблиці можна спостерігати різницю приросту потреб між запланованими заявками лікарів і реально виданими для потреб медичних закладів міста.

   На направлений в Рівненське ОУОЗ запит стосовно реальних запасів крові і їх норм нам відповіли «Щорічно заявки лікувальних закладів надходять у КЗ «Рівненська обласна станція переливання крові», які виконуються при уточненні щоденної потреби».

   Пацієнту або його родині повідомляється, що необхідно знайти певну кількість донорів крові за певний проміжок часу, або за поточний день. Родина шукає донорів відповідної групи серед родичів, знайомих і співробітників. Ці пошуки сильно ускладнюються, якщо пацієнт має рідкісну групу крові, відсутні родичі, проживає у віддаленому районі, працює у маленькому трудовому колективі, або ж знаходиться на пенсії. Знайдені донори приходять у визначений час на «Станцію переливання крові», де здають кров для певної людини, вказуючи прізвище пацієнта в реєстратурі. Проте не всі проходять по аналізам. І лиш тоді здана для певної людини кров надходить у вигляді препаратів крові у відповідний лікувальний заклад.

   Саме так відбувається забезпечення хворого компонентами крові. Так забезпечуються заявки лікувальних закладів при уточненні щоденної потреби, якщо, звичайно, родина знайде донорів, адже кров не позичиш у сусідів чи в банку, її не виміняєш на майно. Проте ланцюжок «заявка-кров» мав би виглядати без участі родин «Лікувальний заклад – Станція переливання крові – Лікувальний заклад», а кров постачатися в лікарні негайно з запасів станції переливання. Запасів як таких не має, та і потреба ДІЙСНА може бути значно більшою, аніж вище вказані цифри.

   Реальна кількість добровільних донорів крові настільки мала, що не дозволяє створювати необхідні запаси препаратів крові. А в разі аварій або катаклізмів з багатьма пораненими, лікарі замість того аби негайно рятувати життя людей будуть змушені чекати доки на пунктах переливання крові вишикуються черги донорів, проте багато людей так і не дочекаються допомоги. Погодьтесь така ситуація є загрозливою для держави.

   Ситуація з донорською кров’ю ще складніша у великих містах і особливо у Києві, де сконцентрована найбільша кількість лікувальних закладів як регіонального так і національного масштабу. Дізнатися наскільки складно знайти необхідних донорів ви можете з  таких інтернет-ресурсів www.donor.org.ua та  www.krov.ua.

   Держава не має необхідної кількості донорів. Мусимо констатувати, що в Україні фактично відсутня культура донорства.

Кров як товар

   Дефіцит  донорської крові перетворив її на «товар». Біля десятка опитаних людей повідомили, що неофіційно купували кров у лікарнях міста. Ми надіємось що такі випадки не мають системного характеру в Рівному і будуть запобігатись адміністраціями лікарняних закладів. Крім того деякі донори не гребують вимагати додаткової плати від родичів пацієнтів, у більшості - це люди, які ведуть не зовсім здоровий спосіб життя. Проте і родичі пацієнтів нерідко самі пропонують гроші за кров.

   Відповідальна за «Банк донорів» Ольга Герасимчук:

   «На рахунок грошей, були поодинокі випадки, коли донори з батьків хворих дітей брали гроші. Але тепер попереджаю, щоб грошей не брали, бо там і так важко, розжовую їм - що до чого, а якщо це не допомагає, то з такими людьми ми прощаємось.»

   Керівник БФ «Скарбниця Надії» Анна Ільюк:

   «В Україні людей ставлять у таке скрутне становище, що винахідливість наших співвітчизників вражає. Ми торгуємо не лише зернятами, пиріжками, кукурудзою, але й кров’ю і всіма її компонентами. Щоб стати свідком такого продажу не треба довго ходити, зайдіть в Рівненську обласну станцію переливання крові, посидіть там 30-40 хвилин і ви побачите живі торги кров’ю. І це не тому, що хтось із працівників станції маніпулює кров’ю, а це тому що крові нема. Я чергую на станції щоквартально, а інколи і частіше, коли відбувається донорська акція для збору крові для маленьких онкохворих пацієнтів, які проходять лікування в онкогематологічному відділенні РОДЛ. Розповісти про те, що і як я бачила майже не реально. Це БАЗАР! І в основному найбільше в цьому базарі приймають участь старші люди, які самі вже не можуть стати донорами, але за збігом обставин, їм потрібна кров… Молодим людям легше знайти друзів, які здадуть потрібну плазму чи тромбоконцентрат, а от старші за останні гроші з пенсії сидять чекають «продавців крові».

   Жінка, з якою я познайомилась востаннє, сиділа зі мною три дні підряд. У її чоловіка стався якийсь розрив, і потрібна була кров. Діти здати для батька не можуть, бо хворіли «жовтухою». А де взяти кров – невідомо.

   Хтось підказав: «тут ходять донори, які можуть свою кров продати, то ви стійте на вході і питайте». Бабця напитала… за 150 гривень. Другого дня – та ж історія… Але! В цей день посміхнулась вдача – на станцію прийшли два молоді хлопці, і не просили гроші. Поки ці два донори здавали для діда – бабиного чоловіка кров, бабуся мені розказувала про те, що треба дякувати усім людям, бо в житті нема нічого безкоштовного, і що як це так, не дати хлопцям грошей… Вели ми довго дискусію про правильність розуміння слова «подяка». Одначе бабуся, якій 70 років, не припиняла мене запевняти, що в житті нема нічого безплатного і треба дякувати людям… грішми.

   Складно розповідати, які гроші заробляються на крові у столиці… Чим більше місто, тим більші потреби і проблеми також.»

   Волонтер Мар`яна Рева:

   «В Києві  донорів майже немає. Зараз в основному молодь в Києві приїжджа, вони бояться звільнення з роботи і не ризикують відпрошуватися на два дні на здачу крові.

   Ті донори, які приходять, 2-3 рази здають безкоштовно, а потім або зникають в невідомому напрямку, або просять гроші за здачу крові. Сума коливається в залежності від того, скільки матері готові платити сьогодні за пакетик крові. ЖИВІ ТОРГИ! Коли волонтери питають, чому ж ви стали брати гроші - відповідають, що батьки самі пропонують. А батьки готові душу продати, тільки б він сьогодні здав кров для їхньої дитини, а не для тої, яка лежить на сусідньому ліжку...»

   Єдине що зупинить «торги кров’ю» - це відсутність дефіциту крові, тобто свідоме ставлення здорової частини суспільства до донорства крові.

Досвід ГО «Берегиня Рівненська» та БФ «Скарбниця Надії» у забезпеченні донорською кров’ю онкогематологічного відділення РОДЛ

   Три роки тому ми розпочали свою волонтерську діяльність. Метою було допомогти збирати колосальні кошти, які йдуть на лікування онкохворих дітей, а це від 80 до 500 тис.грн в Україні і до 250 тис. євро, якщо необхідна пересадка кісткового мозку за кордоном. Але в процесі виявилось, що кров відсутня в принципі, і батькам хворих дітей в разі потреби переливання доводиться терміново шукати донорів серед знайомих і співробітників. Нас вразив випадок, коли матір з якогось маленького села не змогла знайти і привезти своїй хворій дитині донорів, пішла просто на вулицю і просила незнайомих перехожих здати її дитині кров, і вона таки вблагала водіїв маршруток. Страшно навіть уявити, у якому розпачі була ця жінка.

   Вже в 2010 ми провели першу акцію і попри оголошення на радіо прийшло чоловік з 15, потім один з викладачів кафедри математики НУВГП стимулював студентів і тоді здали кров більше 30 чоловік, і вже, починаючи з третьої акції, ми тісно співпрацюємо з працівниками рівненської міліції , СБУ та військовими, які забезпечують по 150-200 донорів. Фактично вони забезпечують загальні потреби крові для онкохворих дітей .  Акції ми проводимо щоквартально. Але це не вирішує проблему забезпечення кров’ю загалом, адже проблема ця є не тільки в дитячому онкогематологічному відділенні, крові не вистачає і в хірургії, і в реанімації, це стосується і всіх інших лікарень, не тільки дитячої. За три роки ми сформували базу постійних донорів, яких ми тримаємо для екстрених випадків – «Банк донорів» і окрім прямої функції забезпечення кров’ю онкохворих дітей ми допомагали з пошуком донорів багатьом людям, що до нас звертались.

   Відповідальна за «Банк донорів» Ольга Герасимчук:

   «Людям, які до нас зверталися ми жодного разу не відмовили, по можливості старалися знайти донорів. Було навіть, що одній людині на один день потрібно було знайти 20 донорів. Не знаю, чи так співпало чи, дійсно, у цій лікарні такий завал, але найбільше зверталися за допомогою люди з міської дорослої лікарні. Також шукала донорів кільком породіллям з перинатального центру. Ще зверталися родичі людей, які потрапили в аварію.

   Донори дуже різні, але в основному всі хороші, переживають, якщо самі не можуть, то шукають серед своїх знайомих. Є один, який сам стабільно здає і з собою ще приводить декількох людей. Іноді, як не можу знайти, дзвоню йому і прошу, щоб попитав серед колег, то завжди від нього хтось приходить.

   Я в основному донорам дзвоню ввечері, дуже вибачаюся, що пізно і розказую ситуацію. Дякувати Богу, ще не було такого, щоб хтось нахамив, кажуть що все розуміють. Єдине, на що вони дуже ображаються, це коли вони пройдуть обстеження на тромбоцити, а їм ніхто не дзвонить і не каже чи підходять їх аналізи для сепарації чи ні.

   А взагалі донорів не так легко шукати і просити, як здається на перший погляд. Особливо важко шукати на тромбоконцентрат.»

   Рівнянка Леся Билень:

   «8 січня моя вся сім’я попала в страшну аварію, де найбільше постраждала вагітна сестра та батько. На наступний день нам повідомили про необхідність вливання препаратів крові, тобто донорів потрібно було знайти в той самий фактично день. При чому у великій кількості – по 10 донорів щодоби. В нашому критичному становищі не залишалось вже нічого, як доплатити дельту недозданої крові грошима, яких і так було в обмаль, адже утримували обох потерпілих в реанімаціях в надважкому стані...

   На превеликий  подив, відгукнулись абсолютно не знайомі люди з Благодійного фонду «Скарбниця Надії». Вони знайшли донорів-добровольців, які в назначений час без лишніх питань і слів просто прийшли і ВРЯТУВАЛИ життя 2-х людей, абсолютно не бажаючи брати ні копійки з нас!! А ми навіть незнайомі люди!!!

   Ми всі живемо в абсолютній впевненості, що реальне горе буває лише в ТСН та у чужих родинах, а от з нами це трапитися просто не може. На жаль, життя непередбачувана річ, і тому не можна бути байдужими до чужої біди і простягнути руку допомоги, адже це для тебе лише 200 мл, яких навіть не відчуєш, а для когось це подароване тобою життя! – А раніше ж ми цього теж не розуміли, поки біда не торкнулася нас безпосередньо...

   Вся моя родина завдячує волонтерам і донорам життям тата і сестрички з її 5-тимісячним малятком, яке вдалося врятувати.

   Після аварії у тяжкому стані залишається ще один чоловік Олександр. І саме їх родина розказувала нам, що вони купували кров – по 200 гривень за дозу. Ми особисто не платили, завдяки небайдужим людям, які  відгукнулися на прохання.

   Я навіть не уявляла, що в моєму житті може статися такий переворот. У тата і сестри ще довгий шлях боротьби за життя та реабілітація, але прогнози лише позитивні. Дякувати Богу!»

   З грудня 2012 черговою акцією ми розпочали програму масової популяризації донорства серед молоді. І якщо за рік-другий вузи міста візьмуть за правило здавати кров хоча б раз на рік, то лікарні Рівного будуть забезпечені необхідними запасами крові.

Причини проблеми

   Остання донорська акція проведена нами в грудні 2012р., якою ми започаткували програму популяризації донорства серед молоді, була зорієнтована в першу чергу на студентську молодь. Акція закінчилась невдачею. А як ще можна підсумувати результат, якщо з двох найбільших вузів м.Рівне, до яких ми звертались з запрошеннями на участь в донорській акції, прийшло лише 36 донорів. Ми передбачали подібний результат і йшли на ризик свідомо, тому і не залучали наших постійних донорів з рівненської міліції.

   По-перше, робота з молоддю це довгострокова інвестиція і чекати негайного результату не слід, а по-друге, таким чином ми хочемо показати реальне відношення молоді до проблеми донорства. І проблема зовсім не у поганому вихованні молоді, чи якомусь антисоціальному чи нездоровому способі життя, адже нинішня молодь нічим не краща і не гірша за ту, що була 30 чи 100 років тому. Проблема у її несвідомому ставленні до донорства, в тому, що молодь абсолютно не усвідомлює важливості донорської крові для порятунку людських життів, і елементарно не знає про проблему нестачі крові. А звідки молодій людині знати, що крові не вистачає, коли навіть ті суспільні інститути, які відповідальні за формування свідомості людини, ані школа, ані вузи, ані державні органи влади та навіть засоби масової інформації, майже не згадують про донорство.

   Єдиною причиною дефіциту крові і низької культури донорства є відсутність державної політики по цьому питанню.

   Відповідальна за «Банк донорів» Ольга Герасимчук:

   «Ще мене дуже дивує наша молодь віком від 12 до 16, які хочуть здавати кров. Я розказую, що вони молодці, але їм потрібно ще трошки підрости і, що можна буде здавати, коли їм буде 18. Мені дуже приємно, що діти звертають увагу на донорство. Якось потрібно на це звернути увагу і в школах розказувати про важливість донорства, так сказать - готувати майбутніх донорів.»

   Керівник БФ «Скарбниця Надії» Анна Ільюк:

   «Ті, хто працює на «станції переливання крові» виконує функцію установи по збору крові, але аж ніяк не органом пропагування донорства. А це повинна бути державна політика, це повинно йти з верхівки до самих низів. І я не скажу, що в школі вчать непотрібним речам. Але замість того, щоб на уроках «Я і Україна» в третьому класі, або на валеології в шостому класі, розказувати про складові грунту, ліпше б розповідали з року в рік про значення донорства. Звісно, малювати картинки про стосунки, чи вивчати складові організму – важливі питання, але не найбільш вагоме для розвитку свідомості дитини. А за кордоном вчать донорства, розповідають про важливість цієї проблеми, про те, що в 16 можна не лише завагітніти, але й потрапити у якусь аварію абощо… Боронь Господи, аби вам колись довелося стикатися з подібним… Але життя таке!»

   Не можна сказати, що держава не намагалась змінити ситуацію на краще. У 2001 році Кабмін прийняв «Програму розвитку донорства крові та її компонентів на 2002-2007 роки». Це була грамотна програма, але судячи з реальних результатів, вона залишилась лише на папері.

   Ось витяг з Програми : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1403-2001-%D0%BF

   «3. Пропагувати серед населення безоплатне здавання  крові  та її  компонентів і участь активних донорів крові у здійсненні плазмоцитаферезу.

   9. Оснастити лабораторії закладів служби кров новітнім уніфікованим лабораторним обладнанням для використання різних типів тест-систем.

   26. Систематично висвітлювати проблеми донорського руху в засобах масової інформації.

   27. Забезпечувати розроблення і тиражування інформаційних матеріалів з питань донорства крові та її компонентів.»

• Існує значний дефіцит донорської крові і препаратів з неї.

• Відсутня культура донорства в Україні.

• Кров перетворилась на нелегальний товар.

• Відсутність сучасного діагностичного обладнання перетворює донорську кров на потенційне джерело розповсюдження інфекційних хвороб, що передаються через кров.

• Відсутня державна і обласна програма розвитку донорства.

Що робити?

   Перш за все, необхідно змінити ставлення держави до цієї проблематики і це під силу громадським і волонтерським організаціям. Варто розробити і прийняти нову державну і регіональні «Програми розвитку донорства», а до розробки і контролю за її виконанням повинна долучитися громадськість, адже без цього буде ризик, що програми так і залишаться на папері. Можливо навіть створити «Донорський комітет» з представників влади, медичних фахівців та представників волонтерських організацій. У програмах необхідно передбачити заходи популяризації донорства в освітніх закладах, через ЗМІ та соціальну рекламу на різних носіях, передбачити оновлення діагностичного обладнання на пунктах переливання крові, сприяння залученню приватних структур та релігійних громад до здачі крові.

   Все це можна зробити за умови розуміння проблеми владою та за активної участі і підтримки громадськості.