В онкологічне відділення потрапляють дітки з різних сімей, благополучних і не дуже. Є сім'ї, в яких лікування повністю лягає на плечі мами, хоч тато і присутній в сім'ї. На жаль, бувають ситуації, коли тато в процесі лікування кудись випаровується. На початку лікування він був, а через рік він вже окремо. І тільки деякі сім'ї залишаються такими ж міцними, як і в той день, коли в сім'ю прийшла біда. У цих небагатьох сім'ях і мама, і тато, і бабусі з дідусями пліч-о-пліч борються за дитину. Сім'я Алисочки Питель саме з розряду тих небагатьох сімей, які міцно тримаються за руки і повільно-повільно просуваються до завершення лікування. У лікарні з дівчинкою як правило лежить бабуся, тил у вигляді харчування та побутових умов забезпечує мама, у якої вдома на руках молодша донечка, а координує процес забезпечення лікування, пошуку донорів, консультацій з лікарями тато. Приходиш в палату до дівчинки, спілкуєшся з бабусею, а тато Володя присутній, як невидима тінь. Він постійно на зв'язку, знає всі деталі лікування, аналізи, ліки і дозування, переживає, чи немає у нього боргів перед фондом за документами. І навіть бабуся Аліси іноді каже: «Я боюся помилитися і сказати щось не так, телефонуйте краще синові». Дівчинка тата просто обожнює, коли він з'являється в палаті, малятко розквітає в прямому сенсі цього слова.