Пані Ірина про проблеми з пошуком донора знає не з чуток. Її сину 5 років тому зробили операцію з видалення пухлини. Тепер на місці плечового суглоба - ендопротез. Операція пройшла успішно, але тоді життя хлопчика залежало не лише від кваліфікації лікарів, а й від наявності потрібної кількості крові.

- Стояло питання: або ми вливаємо кров і він живе, або він просто помирає прямо у відділенні.

   Потрібної групи у клініці не було, тож за кров'ю і тромбоконцентратом їздили з Києва до Білої Церкви машиною. Пакет  увесь час треба було рухати, щоб кров не згорнулася.

- Так, кров привозили, тобто там, де купляли обкладали льдом і везли.
 
   Довезти  кров у лікарню треба було до кінця робочого дня. Якщо не встигаєш на ранок - кров згортається і її доводиться шукати знову. Ті дні пані Ірина згадує, як страшний сон.

Ірина Борисенко, мама:

- Якісь з них здавали безкоштовно, якісь з них просили гроші за це, але ми мусили платити,тому що якщо він піде здасть другій дитині, то я залишусь без донора.

Лариса Вахненко, завідувач відділення трансфузіології інституту ім. Шалімова:

- А доноры в основном платные, и самое ужасное, доноры завышают суммы денег за свои услуги до неимоверных размеров.

   Лариса Вахненко впродовж багатьох років ініціює створення Національного Центру крові. Створення комп'ютерного банку даних донорів, відомості про наявність крові у всіх центрах дало б змогу оперативно вирішувати проблеми з постачання крові і необхідних препаратів з неї.

Лариса Вахненко, завідувач відділення трансфузіології інституту ім. Шалімова:

- Родственники в принципе не должны заниматься покупкой крови. Доставкой крови должны заниматься только медики. Если врач видит необходимость переливания крови, он должен обращаться в центр крови или в отделение переливания крови данного учреждения.

   Щоранку до центру крові в Києві приходить близько 50 людей. Переважна більшість - це родичі і знайомі хворих. Зовсім мало донорів, які приходять неодноразово з почуття альтруїзму, і величезна рідкість ті, що віддають кров регулярно і безкоштовно. За літр крові держава платить донору 160 гривень.

Людмила Заневська головний лікар центру крові у м. Києві:

- Фізіологічна доза - 450 мл, і рахуємо це приблизно 80, трошки менше гривень. 

   Лише заради грошей кров здають малозабезпечені, серед яких наркомани і нездорові люди. Тому третину зданої крові бракують. Доброю є лише кров, віддана безоплатно. До речі, безкорисливе донорство є однією з умов до вступу в Євросоюз.

Лариса Вахненко, завідувач відділення трансфузіології інституту ім. Шалімова:

- Агитация донорства у нас отсутствует. И у нас вся система службы крови, ее остатки существует за счет старой организации Советского Союза.

   Якщо процедура здачі крові абсолютно безпечна,то будь-яке переливання хворому потенційно небезпечне, бо в нас кров не тестується на рівні ДНК. Інколи навіть сам донор може не знати, що він хворий, а тести в інкубаційний період хвороб не виявляють.

Лариса Вахненко, завідувач відділення трансфузіології інституту ім. Шалімова:

- Это ВИЧ, это гепатиты, это сифилис и другие вещи. Очень много паразитарных инфекций переносится через кровь.

Ірина Борисенко, мама:

- Буквально за прошлий рік, наскільки я займаюсь волонтерською діяльністю, у відділенні майже всі діти мають гепатит, причому вони його не мали до того, як починали лікування, тому що провіряють.

   Щоб вберегти рідних від інфікування, родичі пацієнтів змушені ще раз перевіряти донорську кров в дорогих клініках, тому що вітчизняні тести ненадійні. Тестування одного донора коштує до 500 гривень. А українські заклади лише починають впроваджувати якісні американські тест-системи.

Лариса Вахненко, завідувач відділення трансфузіології інституту ім. Шалімова:

- Медики со службы крови обращались в МОЗ, в Академию с тем, чтобы обратили внимание на неадекватность отечественных тест-систем. Все равно в тендере выигрывает отечественный производитель тест-системы.

   В європейських клініках кров донора і реципієнта перевіряють одночасно 2 незалежних трансфузіолога. Та все частіше лікарі намагаються взагалі обходитись без переливань, застосовуючи методи безкровної хірургії. Вони дають змогу в рази зменшити ризик, вартість операцій і тривалість одужання. 

   Ці методи застосовують і в нас. Це і спеціальні гама-ножі, і кровозамінники,і різні техніки відновлення крові. Це і реінфузатори, що дозволяють повернути до половини втраченої крові.

Лариса Вахненко, завідувач відділення трансфузіології інституту ім. Шалімова:

- У больного идет забор крови уже после операции, эта кровь фильтруется и возвращается обратно. То есть, тоже это расходники, опять таки проблема тендерная, но все это можно закупить и при желании этим всем пользоваться.

   Поширення методів безкровної хірургії у нас справа майбутнього. Для хворих, що потребують донорської крові, час на вагу золота. Володя Карпенко в їх числі. Він любить грати у футбол, вишиває картини і мріє стати програмістом.

Володя Карпенко:

- Створювати програми, створювати ігри і робити якусь користь для людей.

   Попереду ще 2 надскладні операції, і знову знадобляться літри крові і плазми. За роки лікування Ірина сама стала волонтером і знає, де їх шукати. На багатьох донорських сайтах можна знайти координати людей, яким необхідна кров, і телефони донорів-волонтерів. Але знову класти дитину до лікарні Ірина боїться.

Ірина Борисенко, мама:

- Судячи з того, що вже практично немає дітей, які відлікувалися без гепатиту, то я просто, я просто боюсь.

   Вчора Ірина здала свою кров, аби врятувати життя незнайомій людині. Сподівається, що таких людей стане більше, і це дозволить врятувати життя багатьох людей. 

 

Автор: Оксана Грузицька. Оператор: Володимир Вістяка.