Про свято на кордоні між життям і смертю

З приходом листопада в повітрі вже починає вирувати запах зимових свят... У деяких містах України вздовж вулиць з’являються миготливі новорічні ліхтарики, а вітрини магазинів потроху перетворюються на казку. У когось святковий настрій уже вирує, у когось він з’явиться за два дні до 31-го грудня, а ще в когось — за лічені секунди до початку наступного року. Кожному своє...

Ми, українці, звикли жити за принципом «моя хата з краю» і не помічаємо очевидного! Для багатьох життя — то суцільне свято. Новий рік, далі Різдво (чи навпаки), потім Водохреща, день Святого Валентина, 8 Березня... Але є й ті, хто живе не від свята до свята, а в ритмі цокання годинника. Як пульс у тілі…

...один, два, три, чотири...

Живий!

Бачу білу стіну! Мамо!..

Хвалити Бога!

Не забуваймо, що є люди, які вважають кожну мить свого життя Святом!

Недарма я згадала, як пульсує кров у тілі й наскільки це важливо, аби вона пульсувала в потрібному такті... Для них пульс — це як новорічні бубни! Дякувати Богові й волонтерам, які крок за кроком поруч з такими людьми... з онкохворими людьми. Але аж ніяк не приреченими! Адже рак — це не вирок!

Чиніть добро!

Творити свято — це запорука щоденної роботи волонтерів з Рівного. Нині це об’єднання охочих допомогти називається благодійним фондом «Скарбниця Надії». І про те, що ця маленька група людей щодня шукає шалені гроші на лікування онкохворих дітей, мало хто знає. Хіба, мабуть, батьки й лікарі, які вже звикли до щоденних візитів добровольців у лікарню. Проте жоден волонтер не поспішає кричати на все горло про те, що він робить. Благодійність повинна бути тихою — хіба не так вчать усі святі та щирі доброчинці?! Мати Тереза казала: «Добро, яке ви сотворили сьогодні, завтра забудуть — усе одно чиніть добро!»

Так і волонтери з Рівного! Не зупиняються ні перед «владними» перепонами, ні перед недовірою людей та їхніми страхами. Вони просто продовжують творити свято — саме так це бачить малеча, котра лікується у відділенні онкогематології Рівненської дитячої обласної лікарні, і не здогадується, що за веселощами, які вносять добровольці в їхнє «койко-життя», ховається купа іншої роботи, клопотів, не менш важливих для порятунку цих дітей.

— Мій син дуже любить, коли приходять волонтери! Вони приходять двічі на тиждень, а то й частіше, і влаштовують творчі заняття — це улюблена справа мого восьмирічного Андрія. Він любить малювати, вирізати, клеїти, і творча робота неабияк впливає на настрій малюка. Після виготовлення будь-якої саморобки він ходить усміхнений і щасливий! Кожен такий вихідний — це свято для Андрійка, — розповідає Валентина Кухоцька, матуся онкохворого хлопчика. — Я й ніколи не здогадувалася, що арт-терапія може так позитивно впливати на стан здоров’я! А нині ще й передноворічний настрій — роблять сніжинки, ліхтарики, вазочки, і Андрійко весь аж світиться радощами в бентежному очікуванні Свята!

Тож останніми днями осені учасники благодійного фонду «Скарбниця Надії» плідно готуються до новорічних свят. А для того, щоб не похибити з подарунками й побажаннями, підіслали добровольця, який під час творчих занять ненав’язливо розпитує і довідується в дітвори про всі забаганки та мрії, аби Дід Мороз їх не забув і не образив!

Цей погляд…

Малеча, відчувши запах свята, одразу почала активно відгукуватися на питання, і дехто понаписував цілі листи-аплікації до Діда Мороза. Дітлахи наполегливо просять волонтерів, аби ті надіслали листи за адресою, яку вони віднайшли в дитячому журналі: свої новорічні бажання треба слати в Лапландію! І чим раніше, тим краще, бо ж старенькому треба ще підготуватися.

Кожен рух цих дітей — то подвиг! Ніби сам Бог у їхніх очах дивиться на тебе… Ці очі знають значно більше, ніж дорослі у свої 40–50–60 років. Цей погляд каже: «Я знаю, що пульс у моєму тілі існує завдяки тітонькам і дядечкам, які віддали свою кров у моє маленьке дитяче тіло…» І ці голубі, сірі, карі оченята так щиро дивляться на тебе — до глибини душі — і вірять, що сьогодні їхнього листа буде надіслано поштою до справжнісінького Діда Мороза. За тиждень казковий дідусь його прочитає і почне готувати дива. А протягом останнього місяця року малюк засинатиме з думкою: чи ж здійсняться його бажання та мрії? І не матиме жодного страху перед черговою голкою, встановленням катетера, переливанням крові й рештою жахливих процедур, які маленькому тільцю доводиться терпіти по кілька разів на день. Варто лише зазирнути в ці світлі від щастя очі…

Мрії Дмитрика

Восьмирічний Дмитрик Тарчевський зростає в багатодітній сім’ї. Його вихованням займається лише тато, матір позбавили батьківських прав. Хлопчина має ще чотирьох братиків і сестричок. У сім’ї він наймолодший. Узагалі, Дімка — звичайний сільський хлопчисько. Опис на першій сторінці улюбленої дитячої книжки про Малюка і Карлсона — ніби про нього: «Хіба мало є на світі семирічних хлопчаків, синьооких, кирпатеньких, з немитими вухами, у завжди подертих на колінах штанцях? Отож, що не кажіть, а Малий — звичайнісінький собі хлопець».

Та сила волі цієї дитини вражає! Неодноразово бувало: приходжу до відділення, а він сидить у медсестер на колінах і співає з ними пісень. Або запхає руки в кишені й ходить по всьому відділенні, щось розповідає, бубнить. А коли йому приносять розмальовки чи книжечки, то бігає по всіх палатах і роздає їх іншим діткам.

Наш позитивний мрійник навіть на біль у ніжці не зважає: «Ай, я і забув, що вона болить. Ми ж із татом ходили купляти машинку!» І йому більше нічого не треба — у нього є мета, і жодних перепон! А під новорічною ялинкою Дмитрик очікує дива…

— Я вже так чекаю на Діда Мороза! Мені стільки подарунків на День народження поприносили! — розповідає Дмитрик потай волонтерові. — Трансформерів вручили, і святковий торт з феєрверком, і клоун був! Він величезні бульбашки надував і казав, що це тільки для нас, у кого були восени іменини, такі бульбашки великі надуваються. А на Новий рік я вже й не знаю, чого очікувати!!! Я люблю машини. Так, щоб різні й багато… Люблю складачки. Хочу попросити Діда Мороза, щоб подарував мені великі кольорові пазли з машиною. І ми з татом їх будемо складати, а потім я всім покажу, що ми склали! І це буде гарно!!!

Ти дивишся на білявого хлопчака, і в уяві, дійсно, постають якісь історії про Тома Сойєра, про Малюка і Карлсона… Коли Дмитрик розповідає про свої бажання, здається, що йому не вистачає повітря говорити — стільки захвату! А Ви колись дихали так? Ніби секунди не вистачає, а ти хочеш іще ось це сказати, і ось це! Таким є життя, кожна мить якого коштує дуже дорого… І таких життів навколо нас сотні — розплющте свої очі та відкрийте своє серце!

Епілог

Чи варто згадувати про проблеми й переживання, якщо не за горами Різдво і купа подарунків?

Проте для волонтерів і благодійників найкращим подарунком буде чергова перемога. Так-так! Ми називаємо дітей, які одужали, переможцями! У подальшому життя ці діти зможуть подолати будь-що, якщо вже вони змогли втілити надію про одужання — усупереч тим, хто в це не вірив. Ви й не повірите, як часто буває, що найпершими опускають руки саме батьки. А діти вірять… вірять, загадують бажання і чекають подарунків від Діда Мороза!

У відділенні щодня на лікуванні перебувають близько 15-ти дітей. Тривалість лікування онкозахворювань становить від 6-ти до 18-ти місяців. Протягом волонтерської діяльності благодійного фонду «Скарбниця Надії» з онкогематологічного відділення Рівненської обласної дитячої лікарні вийшло 17 переможців, які продовжують повноцінно жити!

70 % онкохворих виліковуються!

Ми намагаємося достукатися до Ваших сердець, і до Небес!

Голова благодійного фонду «Скарбниця Надії»

Анна Ільюк

БФ «Скарбниця Надії»

АТ «УкрСиббанк»

26009336789200

ЄДРПОУ 37685693

МФО 351005

Призначення платежу — добровільна пожертва

З журналу "Світ під кутом 73*"