A A
RSS
Головна » Статті » Статті » ЗМІ

Анастасія Осіпова. Я проти болю. А ти?

   Від адміністратора сайту: Ця стаття - крик душі досвідченого волонтера Анастасії Осіпової, яка багато років працює з дітьми в онкологічних відділеннях.  Але проблема знеболення при важких хворобах якоюсь мірою торкнулася кожного з нас. В кожного є рідні, друзі, знайомі, яким довелося пройти через пекло болю. В нашій країні дуже важко чогось добитися, але тим не менш треба добиватися. Просимо всіх приєднатися до збору підписів!

   «Я тобі казала, у бабусі - рак?» - Моя найкраща подруга з тарілкою в руках, яку несла, щоб поставити на святковий стіл, зупиняється посеред кухні. «Давно вже, виявляється. Пізно щось робити. Лікар сказав, що півроку десь. Напевно, це страшно, знати, що скоро помреш? Уже кровотечі почалися, і болить весь час. Потім, напевно, зовсім нестерпно буде?»- Каріна навіть не питає, вона констатує факти.

   Я мовчу, щоб не засмучувати її ще більше, але в мені все кричить: це неправильно, так не повинно бути! Людина не повинна відчувати БІЛЬ, людина має право прожити свої останні дні і померти гідно.
 
   Зараз, через кілька днів, я пишу цю статтю, і в голові спливає безліч ситуацій, образів і спогадів. Напевно, це пов'язано з родом моєї діяльності, завдяки якій я стала помічати такі випадки. Але головне, мені здається, що я не сприймаю це як норму, як неминучість. Я вірю, що може бути інакше, що страшний діагноз - ще не вирок на муки, а всього лише тимчасове обмеження нашого життя. Що можна буде прийняти вчасно таблетку морфіну і займатися повсякденними справами, не чекаючи приїзду швидкої допомоги - як спасіння. Що можна жити гідно, спілкуватися з родичами, друзями, встигнути закінчити все, що хотів. Зробити те, про що мріяв, і на що ніколи не вистачало часу.
 
   Тиждень тому в хоспісі в Німеччині померла знайома моїх друзів. До останнього вона будувала плани: видати книгу своїх перекладів, дзвонила друзям і знайомим. Розумна, талановита, вона сперечалася з чоловіком про літературу, обговорювала мистецтво. До останнього!
 
   У цей же самий час в нашій країні десятки людей вмирають у страшних муках. Людей, життя яких, як і життя їх близьких, схоже на пекло. А потім страшне слово: «відмучився».
 
   В лютому місяці в Преображенському соборі відспівували мою викладачку. Величезна кількість людей: студенти, викладачі, свічки і слова молитви - стримувати ридання було важко. Я згадувала струнку жінку з м'якою усмішкою, що летить ходою спускається по сходах з папкою малюнків в руках... Олену Василівну, яка посміхаючись, щось пояснює і підправляє у твоєму малюнку. Але в труні лежала бабуся. Страшна хвороба і біль змінили прекрасне обличчя настільки, що впізнати її було практично неможливо, і навіть смерть не згладила сліди мук, які вона пережила в останні тижні. Це було жахливо. Усвідомлення, якого болю зазнала 52-річна жінка було страшніше, ніж її смерть ...
 
   Чому не можна знеболювати, що б людина так не страждала від болю? Чому в нашій країні така важка ситуація зі знеболювальними засобами: немає морфію в таблетках, обмежена доза морфіну на добу, чому тільки лікарі швидкої допомоги можуть його вколоти, чому так складно отримати рецепт на знеболювальні і він дійсний протягом трьох діб?.. Адже це все можна змінити.
 
   Коли я розповідаю про це, то чую звичайно три основних аргументу: «ми нічого не змінимо», «знеболюючі - це наркотики, і наркоманів стане набагато більше», «мене це не стосується, у мене немає таких знайомих».

   Якщо сидіти мовчки, склавши руки, і нічого не робити - точно нічого не змінитися. Ніколи. Для того що б щось змінити, треба про це як мінімум - говорити. А краще, щось для цього робити. Кілька років тому в нашій країні слово «волонтер» нікому ні про що не говорило. Благодійних організацій було одиниці, і до них ставилися як до «корита для «відмивання грошей». Зараз у кожному великому місті є кілька активно діючих фондів і організацій, є величезна кількість людей, готових безкоштовно віддавати свій особистий час, якщо це комусь може допомогти. Значить, якщо щось робити, все можна змінити. Головне - не мовчати!
 
   А про наркотики мені, здається, взагалі безглуздо щось говорити. Незважаючи ні на що, наркомани в нашій країні є, і їх кількість не стає меншою. Але трапляється, що родичам хворих людей доводиться купувати у наркоторговців заборонені ліки, щоб хоч якось полегшити останні дні життя рідної людини. Ось це страшно!
 
   «Мене це не хвилює...» Ти не знаєш, що буде завтра, і не дай Боже це торкнеться твоєї родини або друзів. На сьогоднішній день населення країни 45 млн., а щорічно людей що потребують знеболювання 480 тис. (дані досліджень, проведеного міжнародною правозахисною організацією Human Rights Watch) - це кожен сотий. У наш час, коли коло спілкування величезне, коли в соціальних мережах кількість друзів перевалює за 1000, майже у кожного є знайомий, якому потрібно знеболювання.
 
   Не будь байдужим сьогодні. Не залишайся осторонь. Постав свій підпис, розкажи знайомим, зроби посилання на своїх сторінках у соціальних мережах. Можливо, саме твоя участь буде вирішальною.
 
www.stopbil.in.ua
 
   Дописую статтю, перечитую вголос і вношу правки. За сусіднім столом сидить Оксана. Кілька років тому її свекруха померла від раку, але ми ніколи не говорили про це. Вона не хоче згадувати, а я не лізу з питаннями. «Моїй свекрусі сказали, що проживе всього пару місяців, а прожила дев'ять. Швидка приїжджала раз на добу і робила величезну дозу, після якої вона не тільки страждала від болю, але ще додавалися й ломки... Це був жах. Не дай Боже нікому».
 
   Я проти БОЛЮ. Я не хочу, щоб «догляд» людей і життя їх близьких перетворювалися на жах. Я мрію, щоб проблема зі знеболенням в нашій країні була вирішена. А ти?

Категорія: ЗМІ | Додав: Саша (2012-05-13)
Переглядів: 1588
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]