A A
RSS
Головна » Статті » Статті » Проповіді

Терапійна заповідь

«Полюби ближнього свого, як самого себе» друга заповідь.

Аналізуючи події зі свого життя протягом останніх двох з половиною років, мені вдалося констатувати цікавий факт - виявляється, можна значно полегшити, чи навіть покращити собі життя, дотримуючись згаданої вище заповіді про ближнього.

Одного спекотного дня (орієнтовно з квітня по вересень) 2011 року,  сидячи вдома перед комп’ютером, я займався процесом з модною нині назвою «інтернет-серфінг». На той час основною метою цього було велике бажання повернутися в звичайний життєвий ритм. Звісно, іноді це ще робилося просто для того, щоб згаяти час, але третьою (і вирішальною) причиною поратися у всесвітній павутині було бажання вирватися із тієї ситуації, в якій я опинився ще наприкінці 2010-го року. Хотілося знайти людей, з якими можна було б поділитися набутим досвідом: розказати про своє, розпитати про чуже і таким чином спільно шукаючи виходи із того самого положення - допомогти і собі і комусь.

Але «серфінг» мене привів на інтернет-сторінку БФ «Скарбниця НАДІЇ»…

З тієї миті мого життя події стали розвиватися дуже стрімко і певною мірою яскраво: спочатку знайомство з волонтерством (як явищем вцілому, так і з певними (назву їх скромно -  цікавими) людьми зокрема), потім знайомство з відділенням онкогематології РОДЛ (та його пацієнтами на той момент). А трішки згодом розпочалася  глобальна ломка моїх стереотипів і переоцінка цінностей. Ось так несподівано шукаючи допомоги собі, я знайшов невичерпну потребу в своїх волонтерсько-благодійницьких послугах і спробував їх надати. З того бажання спробувати реалізувати себе волонтером,  паралельно в мене розпочався цілющий курс терапії-заповіді.

Чи наступить завтрашній день - стовідсотково не може сказати ніхто, хоча особисто мої шанси бути впевненішим в тому заповітному «завтра» ростуть з кожним днем, хоча ті шанси ще досить низькі. Запитаєте в чому полягає моя впевненість? - хоча б в тому, що окрім рідних, на мою увагу розраховують дехто з ближніх, а значить терапія-заповідь працює.

Про житейські «граблі» і мислення.

Усі знають що буває коли «правильно» наступити на граблі… Синяк на обличчі або, шишка на голові, чи ще якась неприємність – дрібниці, які нагадують про себе досить нетривалий час і проходять безслідно. А що робити з тими «граблями» (в контексті: випробування, перепони, нужди), які нам готує доля і які інколи наносять нам такі болючі рани? Ось і я не так давно наступив на такі умовні граблі і спробував проаналізувати причини і знайти виходи… Про те, що почало відбуватися зі мною з листопада 2010 року простим збігом обставин навіть з натяжкою назвати важко. На мій погляд – усі події мали причинно-наслідковий характер (християни називають таке явище - Божим Промислом).

Навмисне я не берусь ставити крапку в питанні «а чому ж так сталося і чому так болюче (чи жорстоко) вдарила доля?» - бо на ці питання відповідь може дати тільки Господь і якщо подивитися тверезо і самокритично на себе зі сторони, то моїх гріховних «заслуг» вистачило б не на один десяток (а то й сотні) людей, відповідно мені дуже необхідно було зупинитися і подумати… ось і відбулася зупинка для переосмислення. Це одна з можливих причин, але є ще одна, яка мені чим далі, тим більше імпонує: Господь може нам посилати «життєві граблі» не за щось (як кара), а для чогось (для нашої переміни, для нашого ж блага в першу чергу).

Як би там не було, але зима 2013 року дозволила пройти умовний рубіж в 24 місяці від дати мого наступання на доленосні «граблі» – це ще не строк для твердої впевненості в гарантованому повному одужанні, але чому б і не порадіти, адже після листопада 2010 року кожна найменша перемога (перший самостійний крок вперед, чи крок по сходах, чи вихід «в люди» і т. д.) здавалася, мабуть, як золота медаль для олімпійця. Все-таки в 30 неповних років вчитися «з нуля» ходити та робити елементарні речі – це важко, психологічно в першу чергу. А при усіх тих негараздах (обмеженнях, хитаннях, двоїннях, тощо) досягти певних результатів вдвічі приємніше.

Резюме. Якщо вже випало на нашу долю боротися із важкими випробуваннями, то перше хочеться порадити - давайте призупинимося на мить, щоб принаймні помислити (спробувати пошукати відповіді на питання «за що» або «для чого»)… Дуже для цього раджу читати (або навіть слухати в записах) Євангеліє – надзвичайно мудра книга, в якій так багато життєвого описано, що іноді відповіді надаються автоматично, причому на такі питання, які давно «пригрілися» далеко в глибинах наших душ і не давали про себе знати.

              Мій власний досвід показує, що з важкими хворобами зокрема можна і потрібно боротися спільно: медицина плюс віра. А стосовно віри - то ще й комплексно, адже віра без діл є мертвою (а діла наші видно по: дотриманню усіх заповідей, частоти прийняття святого Причастя, посту, молитви, християнського життя загалом, тощо і поки в нас є найменша можливість зробити хоч щось добре і хоч для когось (особливо для нужденних) – то давайте реалізовувати таку можливість, дуже бажано не відкладаючи. 
Категорія: Проповіді | Додав: Саша (2013-03-15) | Автор: Олександр Гончарук
Переглядів: 412
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]