Головна » Статті » Статті » Проповіді |
«Полюби ближнього свого, як самого себе» друга заповідь. Аналізуючи події зі свого життя протягом останніх двох з половиною років,
мені вдалося констатувати цікавий факт - виявляється, можна значно полегшити,
чи навіть покращити собі життя, дотримуючись згаданої вище заповіді про
ближнього. Одного спекотного дня (орієнтовно з квітня по вересень) 2011 року, сидячи вдома перед комп’ютером, я займався
процесом з модною нині назвою «інтернет-серфінг». На той час основною метою
цього було велике бажання повернутися в звичайний життєвий ритм. Звісно, іноді
це ще робилося просто для того, щоб згаяти час, але третьою (і вирішальною)
причиною поратися у всесвітній павутині було бажання вирватися із тієї
ситуації, в якій я опинився ще наприкінці 2010-го року. Хотілося знайти людей,
з якими можна було б поділитися набутим досвідом: розказати про своє, розпитати
про чуже і таким чином спільно шукаючи виходи із того самого положення -
допомогти і собі і комусь. Але «серфінг» мене привів на інтернет-сторінку БФ «Скарбниця НАДІЇ»… З тієї миті мого життя події стали розвиватися дуже стрімко і певною мірою
яскраво: спочатку знайомство з волонтерством (як явищем вцілому, так і з
певними (назву їх скромно - цікавими)
людьми зокрема), потім знайомство з відділенням онкогематології РОДЛ (та його
пацієнтами на той момент). А трішки згодом розпочалася глобальна ломка моїх стереотипів і переоцінка
цінностей. Ось так несподівано шукаючи допомоги собі, я знайшов невичерпну
потребу в своїх волонтерсько-благодійницьких послугах і спробував їх надати. З
того бажання спробувати реалізувати себе волонтером, паралельно в мене розпочався цілющий курс
терапії-заповіді. Чи наступить завтрашній день - стовідсотково не може сказати ніхто, хоча
особисто мої шанси бути впевненішим в тому заповітному «завтра» ростуть з
кожним днем, хоча ті шанси ще досить низькі. Запитаєте в чому полягає моя
впевненість? - хоча б в тому, що окрім рідних, на мою увагу розраховують дехто
з ближніх, а значить терапія-заповідь працює. Про житейські «граблі» і мислення. Усі знають що буває коли «правильно» наступити на граблі… Синяк на обличчі
або, шишка на голові, чи ще якась неприємність – дрібниці, які нагадують про
себе досить нетривалий час і проходять безслідно. А що робити з тими «граблями»
(в контексті: випробування, перепони, нужди), які нам готує доля і які інколи
наносять нам такі болючі рани? Ось і я не так давно наступив на такі умовні
граблі і спробував проаналізувати причини і знайти виходи… Про те, що почало
відбуватися зі мною з листопада 2010 року простим збігом обставин навіть з
натяжкою назвати важко. На мій погляд – усі події мали причинно-наслідковий
характер (християни називають таке явище - Божим Промислом). Навмисне я не берусь ставити крапку в питанні «а чому ж так сталося і чому
так болюче (чи жорстоко) вдарила доля?» - бо на ці питання відповідь може дати
тільки Господь і якщо подивитися тверезо і самокритично на себе зі сторони, то
моїх гріховних «заслуг» вистачило б не на один десяток (а то й сотні) людей,
відповідно мені дуже необхідно було зупинитися і подумати… ось і відбулася
зупинка для переосмислення. Це одна з можливих причин, але є ще одна, яка мені
чим далі, тим більше імпонує: Господь може нам посилати «життєві граблі» не за
щось (як кара), а для чогось (для нашої переміни, для нашого ж блага в
першу чергу). Як би там не було, але зима 2013 року дозволила пройти умовний рубіж в 24
місяці від дати мого наступання на доленосні «граблі» – це ще не строк для
твердої впевненості в гарантованому повному одужанні, але чому б і не порадіти,
адже після листопада 2010 року кожна найменша перемога (перший самостійний крок
вперед, чи крок по сходах, чи вихід «в люди» і т. д.) здавалася, мабуть, як
золота медаль для олімпійця. Все-таки в 30 неповних років вчитися «з нуля»
ходити та робити елементарні речі – це важко, психологічно в першу чергу. А при
усіх тих негараздах (обмеженнях, хитаннях, двоїннях, тощо) досягти певних
результатів вдвічі приємніше. Резюме. Якщо вже випало на нашу долю боротися із важкими випробуваннями, то
перше хочеться порадити - давайте призупинимося на мить, щоб принаймні
помислити (спробувати пошукати відповіді на питання «за що» або «для чого»)…
Дуже для цього раджу читати (або навіть слухати в записах) Євангеліє – надзвичайно
мудра книга, в якій так багато життєвого описано, що іноді відповіді надаються
автоматично, причому на такі питання, які давно «пригрілися» далеко в глибинах
наших душ і не давали про себе знати.
Мій
власний досвід показує, що з важкими хворобами зокрема можна і потрібно
боротися спільно: медицина плюс віра. А стосовно віри - то ще й комплексно,
адже віра без діл є мертвою (а діла наші видно по: дотриманню усіх заповідей,
частоти прийняття святого Причастя, посту, молитви, християнського життя загалом,
тощо і поки в нас є найменша можливість зробити хоч щось добре і хоч для когось
(особливо для нужденних) – то давайте реалізовувати таку можливість, дуже
бажано не відкладаючи.
| ||||||||||
Категорія: Проповіді | Додав: Саша (2013-03-15) | Автор: Олександр Гончарук | ||||||||||
Переглядів: 934 |
Всього коментарів: 0 | |