Думаючи над назвою для даної статті про минувшу паломницьку поїздку в столицю, в голову приходили різні варіанти. Спочатку хотілося якось назвати статтю не так гучно, адже хтось із читачів хотітиме прочитати тут про щось надприроднє та надзвичайне, що могло б відбутися з учасниками групи. Ні, по воді ніхто не навчився ходити і літати теж, але те, що відбулося простим збігом обставин назвати рука не піднялася.

Із самого початку було заплановано відвідати три святі обителі столиці: Свято-Покровський монастир (Голосіївська пустинь), Свято-Успенську Києво-Печерську лавру та храм святителя Михаїла. Про пустинь в Голосієво я багато чув, але жодного разу не був, зрештою як і решта групи. Тож їхала наша група на перше «місце дислокації» покладаючись більше на Божий Промисл.

О 7.30 ми вирушили від залізничного вокзалу і крізь відомі київські затори врешті прибули в голосіївську обитель, де ми встигли на закінчення ранньої літургії, а саме на пісноспіви «Тело Христово примите, Источника Безсмертнаго вкусите» - діти змогли відразу причаститися (хіба не чудо?). Після того, благочинний обителі о. Самсон благословив нашій групі молодого священика, який тезисно розповів про обитель та її славетних насельників, зокрема всесвітньо відому матінку Аліпію. Після цього нас провели до раки з мощами матінки Аліпії, де усі приклонилися і мали змогу молитовно попросити її про вирішення своїх потреб. Підійшовши до виходу, о. Самсон благословив нашу групу на трапезу…

Ще одне диво відбулося коли наша група зручно розмістилася на своїх місцях для переїзду в лавру - наш водій, який з його ж слів не є воцерковленою людиною раптом сказав: «А хочете я вас відвезу в один храм, Пантелеімона здається, тут не далеко?…» Часу було достатньо, на вартість оренди автобуса це не впливало, тож без зайвих вагань погодилися. Як виявилося то був не храм, а Свято-Пантелеймоновський монастир в парку Феофанія. Казково-гарний куточок столиці, проте найдивовижніше відбулося як тільки ми зайшли трішки вглиб монастиря: до нас підійшла монашка і сказала, що щойно до них привезли Плащаницю Богородиці і можемо зараз спокійно підійти і приклонитися (!). Святиня, яка подорожує світом і до якої віруючі їдуть хто-зна звідки, стоять годинами в кілометрових чергах щоб приклонитися, знаходиться в кількох кроках від нас і ми маємо можливість безперешкодно підійти… Тяжко описати ту духовну радість, коли отримуєш нагоду приклонитися такій безцінній святині. Про якісь збіги обставин вже ніхто з нашої групи і не думав, адже забагато випадковостей як на один день та на одну групу…

      Після Феофанії була тривала зупинка в Києво-печерській лаврі. Про це місце можна говорити годинами, адже це ніби колиска православ’я в Україні. З преподобних Антонія та Феодосія почалася нова історія нещодавно православної Київської Русі. Окремі слова подяки хочеться сказати Сергію Чорному та Олексію (семінаристу, прізвища не знаю) за організацію та проведення дуже цікавої екскурсії по ближніх печерах. Стала даватися в знаки втома: дорога до Києва та перші дві зупинки забрали чимало сил і незважаючи на красу краєвидів, усі просто забули про фотознімки і мріяли про автобус, а дехто вже і про потяг додому…