| Головна » Статті » Наші ангели |
| У розділі матеріалів: 139 Показано матеріалів: 31-45 |
Сторінки: « 1 2 3 4 5 ... 9 10 » |
 Знайомство з кожною новою дитиною у відділенні, що там приховувати, це важко. Але вже є вироблений алгоритм дій. Намагаєшся заспокоїти маму, умовити її не плакати. Розповідаєш батькам про можливу допомогу з боку фонду та волонтерів. У загальних рисах розповідаєш дитині про хворобу. Як правило, діти не дуже уважно слухають цю розповідь, на рівні підсвідомості намагаючись відгородитись від такої інформації. Два дні тому все пішло не за планом. Розмова з мамою нового хлопчика не вийшла, мама весь час плакала. Поговорити з Васею не вийшло. Подивилася на хлопця і не змогла почати розмову. Єдине що вдалося - сказати підлітку під крапельницею, що не потрібно дивитися на те, що мама плаче - вона засмучена, але ми-то з ним знаємо, що все буде добре. У відповідь - посмішка на худому обличчі Васі і погляд вже не такий переляканий. Ось і все. Читати далі... |
|
|
Протягом двох років родина хлопчика не опускала руки, боролась за життя дитини. Та, нажаль, рецидив не давав шансів на одужання. Останні тижні Максимко був без свідомості. Не можливо уявити розпач батьків, коли єдина дитина перебуває в такому важкому стані. Лікарі робили все можливе, та хлопчик не зміг подолати страшну недугу. В ніч на неділю, не приходячи до тями, Максим пішов від нас...
 Дивовижно, наскільки світлою може бути маленька людинка! Навіть в лікарні! Навіть після болючого встановлення катетера! Навіть прив'язана до крапельниці! Десятимісячна Сашунька не вміє бути сумною, вона або плаче або всміхається. Приходиш у відділення, а вона їде по коридору в ходунках і посміхається! Заходиш в палату - Саша відразу осяює тебе своєю ще беззубою посмішкою. Побачивши Сашуньку, хочеться перевернути гори! Як добре, що малеча не усвідомлює наскільки серйозно хвора і наскільки крихкий її сьогоднішній хороший стан. Попереду у дівчинки ще такий довгий шлях до одужання. Маленькій Саші Письмак було всього вісім місяців, коли вона потрапила у відділення онкогематології з діагнозом «гострий лімфобластний лейкоз». Читати далі... |
 Найбільше мені зараз хочеться сісти на маршрутку, приїхати в Київ, знайти в Інституті раку Любочку, обійняти її і заплакати разом з нею, разом з її мамою Марією. Я розумію, що зробити цього я не можу. Сльози не допоможуть. Потрібно діяти - шукати гроші, шукати донорів, розповісти вам про Любу. Дівчинку прооперували місяць тому, 5 вересня. Операція була дуже важкою, тривала 8 годин. Любі замінили колінний суглоб на ендопротез. Після всіх випробувань, після важких хімій і ще більш важкого післяопераційного періоду, перше питання після операції - «Моя мама не дуже плаче?». Читати далі... |
 Місяць тому у Максимка Гордійчука виявили рецидив. Життя тільки-тільки почало налагоджуватися, була надія, що хворобу вдалося перемогти. Місяць тому ця надія розбилася як скло. Максимко відсвяткував свій шостий День народження, був веселий, активний, з хорошим апетитом. Але в один день ситуація різко змінилася. Хлопчик став млявий і сонний. Мама примчала до лікарні на МРТ. А далі все як у тумані - пухлина в слуховому проході. Максимкові в терміновому порядку призначили хімію, але вона не допомогла, пухлина не зменшилася. Хлопчику почали проводити опромінення - почалися судоми, була зупинка дихання, кілька днів у реанімації. Стан був критично важким, але Максим зумів вибратися з реанімації. Вчора мама була на консультації в Інституті нейрохірургії. Лікарі радять видалити пухлину. Максим повинен бути в інституті в понеділок. Читати далі... |
 Олічка так хотіла додому. Вона лежала в лікарні і рахувала дні коли зможе поїхати додому. Ще в четвер стан Олі був більш-менш стабільним, температура впала, Оля поїла і у неї навіть з'явився рум'янець. У ніч з четверга на п'ятницю - біль, страшний біль. Завжди замкнута Оля в п'ятницю хотіла розповісти мені все-все, не могла говорити, не було сил, тільки шептала, але вона шепотіла і шепотіла, хотіла виказати свій біль... Останні три дні були дуже важкі - боліло все, особливо ноги. Знеболювальні допомагали ненадовго. Сьогодні вранці Оля пішла від нас додому, до Отця Небесного. Зараз їй не боляче.Боляче нам усім прощатися з нею. Страшенно боляче мамі, вітчиму і братові навчитися жити без її тихої світлої посмішки. Спасибі всім хто був поруч. Мама Олі завжди молиться за всіх вас. Упокой Господи зі святими душу новоприставленої раби Твоєї Ольги, втіш рідних і близьких і дай сил пережити цю втрату... |
|
Зараз Оля знаходиться вже у дорослій лікарні, адже в серпні нашій героїні виповнилося 18 років. Настрій сумний, гірше нікуди. Перші дні дівчина лежала в коридорі - в палатах не було жодного вільного ліжка. Зараз Олічку вже перевели в палату. Я була у дівчини в лікарні, вона мало розмовляє і каже, що справи у неї "не дуже". За характером в Оля дуже тендітна і чуйна людина подекуди навіть усамітнена. Вона нагадує мені ніжну квіточку, яка не може розпуститися в затінку без сонечка. Оля дуже хоче виїхати з лікарні додому, але потрібно продовжувати капати хімію. Проте, коли починаєш прощатися - дівчина знаходить у собі сили посміхнутися. Після консультації з київськими лікарями Олі призначили блоки хіміотерапії з Цитозаром і таблетки Ланвіс між хіміямі. Дівчина не змогла повністю пройти перший блок Цитозару, у неї піднялася температура, обвалилися аналізи. Читати далі... |
Хвороба не відступає... Хвороба знову проявила себе через слабкість, температуру, бласти в крові... Хвороба повернулася після важкої хімії в Охмадиті і ауто- ТКМ... Другий рецидив мієлобластний лейкозу. Олі страшно і боляче, але здаватися не можна.
 Дякуємо усім хто, відгукнувся на прохання допомогти Алісі Питель - необхідну суму зібрано, збір закрито! Дворічна Аліса Питель проходить лікування рабдоміосаркоми у відділенні онкогематології Рівненської обласної дитячої лікарні. На сьогоднішній день дівчинка пройшла три блоки хіміотерапії. Лікування проходять важко, з падінням аналізів. Аліса ще не звикла до лікарні, часто плаче, іноді у дівчинки трапляються справжні істерики. Дівчинка лежить з бабусею, тому що мама доглядає за молодшою донькою. Тато Аліси майже всі дні проводить з нею в лікарні. Як тільки малеча починає плакати, вона відразу кличе свого татуся. Тільки тато може заспокоїти, втішити, розвеселити. Нещодавно
я була свідком того, як Аліса довго плакала після встановлення катетера,
тато загорнув її в ковдру і виніс на коридор. За дверима палати дівчинка заспокоїлася і Володимир сів на диванчик з донькою на руках. Я
була у відділенні більше години, весь цей час Аліса сиділа у тата на
руках на коридорі і як перелякане мишеня визирала з ковдри. А тато весь цей час сидів нерухомо, боячись порушити це нестійкий спокій. Читати далі... |
 Продовжує лікування в Рівненській онкогематології світла і добра дівчинка Люба Вашкевич. Вже
пройдено всі передопераційні хімії, є хороший результат лікування -
пухлина на нозі значно зменшилася, метастази з легенів пішли. На 1 серпня була запланована операція з видалення пухлини і заміні частини кістки на ендопротез. Люба з мамою навіть приїхали в Інститут раку на госпіталізацію. Але тут їх чекав неприємний сюрприз - протез ще не готовий. Маму
спочатку зорієнтували на 10 серпня, але через кілька днів повідомили,
що протез буде готовий не раніше, ніж останні числа серпня. Київські
лікарі призначили Любочці ще один курс з Холоксаном, адже хвороба не
може чекати, пухлина без хімії може знову зростати. Читати далі... |
 Сьогодні ми нагадаємо вам про Яночку Костюкевич і знову попросимо про допомогу. Минулого
разу ми просили про допомогу в лютому, тоді дівчинці було дуже погано і
боляче, пухлина, яка тільки частково піддається лікуванню, розпирала обличчя Яни, завдаючи біль і призводячи до косоокості. Наша героїня не могла ні жувати, ні розмовляти. Ми попросили про допомогу всіх добрих людей, не приховуючи того, що стан дівчинки важкий. Тоді знайшлися добрі люди і допомогли дівчинці. Хімія з Паклітакселом допомогла, пухлина зруйнувалася і Яна поїхала додому без болю. Ми знали, що хворобу остаточно не вдалося перемогти, але бачити
дівчинку з розпухлим обличчям, яка корчиться від болю до хімії, і
худеньку, але усміхнену Яночку після хімії - це небо і земля. Вчора Яна знову приїхала до лікарні. Після п'яти місяців спокійного і розміреного життя вдома, ігор з подружками, тихих дитячих радощів - розмальовок, ляльок, мультиків - знову погіршення. У дівчинки поновилися болі на обличчі і шиї, їй знову важко жувати. На КТ ситуація погана, пухлина знову росте, вона вразила нижню щелепу опускається на шию, лімфовузли в легенях збільшені. Читати далі... |
 У нас у відділенні з'явилась маленька дівчинка з казковим ім'ям - Аліса. На перший погляд ніколи не скажеш, що дівчинка хвора, у неї рум'янець на щоках, кумедні хвостики, якщо в палаті немає нікого із медперсоналу, то чорні очі дівчинки весело сміються. Лише бабуся поруч не може підібрати слів, щоб розповісти про внучку - постійно збивається і починає плакати. Малеча лежить в лікарні з бабусею, тому що мама залишилася вдома з 5-місячною сестричкою, а тато щодня займається пошуком грошей, ліків, донорів для Аліси. Граючи з донькою вдома, тато перший помітив у дівчинки на лівій руці нижче ліктя невелике ущільнення. Батьки відразу звернулися до лікарів. Історія дівчинки відрізняється від її друзів по нещастю тільки тим, що онкологічний діагноз був поставлений практично за кілька днів. У всьому іншому Алисочка така ж як і всі дітки, що потрапили в біду - біль, сльози, жах в очах від одного погляду на медсестру в білому халаті, кілька важких місяців лікування попереду. Дівчинці призначили три курси хіміотерапії, після яких буде проведена операція з видалення пухлини. Читати далі... |
Нашу сумну
красуню Олічку Новосад два тижні тому виписали додому. Дівчина пройшла дуже
важку протирецидивну хімію та ауто-пересадку кісткового мозку в Охмадиті. Було
вкрай важко, кожний день хімії давався Олі з надзусиллями. Аналізи багато разів
падали до критичної межі, постійно доводилося звати на допомогу безцінних
донорів. Оля точно знає, що без донорської допомоги вона б не витримала і дякує
всім своїм донорам. Були такі дні, коли здавалося, що дівчина от-от потрапить в
реанімацію – підводили серце, легені, була алергія. Але 17-річна красуня
вистояла. Зараз Оля вдома, показники аналізів помаленьку піднімаються. Читати далі...
|
 Вперше я побачила її два тижні тому на коридорі онкогематологічного відділення. Дівчина-підліток з цікавою стрижкою. Вона сиділа в інвалідному візочку і було помітно, що ліва нога дівчини не згинається. «Саркома» - промайнула в голові страшна думка, але я тут же внутрішньо відмовилась від цієї здогадки. Не можна на кожну нову дитину, яку бачиш у відділенні, накладати тавро онкологічного діагнозу. Можливо, вона лежить в травматології, а сюди заглянула на хвильку провідати когось знайомого? Так буває, я знаю, я бачила таке. І зачіска в дівчини гарна. Зазвичай дівчат, в яких має випадати волосся від хімії, стрижуть коротенько і негарно, машинкою для стрижки.Через декілька хвилин лікар руйнує мої сподівання. "Ви вже бачили дівчину на коридорі? Новенька дитина. Саркома стегна з метастазами в легенях". Читати далі... |
 Як правило батьки звертаються за допомогою як тільки дитина потрапляє в онкологічне відділення. Деяким сім'ям вдається досить довго триматися на плаву самостійно. Сьогодні ми розміщуємо історію, сміливо можна сказати, унікальну. Батьки Таміли Мельник самостійно збирали гроші на все поточне лікування. В основному пошуком грошей займався тато Леонід, так як мама з дівчинкою постійно перебували в лікарні. Зараз основне лікування завершене, пройдені всі хімії, дівчинці потрібно поїхати на ПЕТ-сканування в Петербург і на консультацію до проф. Желудкової в Москву. Часу залишилося мало, а гроші ще не зібрані. Поїздка під загрозою зриву. Читати далі... |
 Пишу сьогоднішню новину і молюся Господу, щоб ця перемога над хворобою була остаточною. Наш дорогий хлопчик, наш Назарчик Манайло ВДОМА! Поїхати
додому після лікування онкології - це величезна перемога, а поїхати
додому після лікування рецидиву дитині з дитячого будинку - перемога
просто неймовірна. Але все можливо, якщо на те воля Господня. Лікування рецидиву завершене, хлопчик знайшов сім'ю!Рівно два роки тому, 1 квітня 2011 року, нашого Назарія хрестили в реанімаційній палаті. Дев'ятимісячний малюк не міг навіть плакати, тільки стогнав. Ручки-ніжки худенькі, величезний живіт, величезні чорні очиська. Тоді ми навіть не уявляли який довгий і важкий шлях у нас попереду. Читати далі... |
Block title
Категорії розділу
| Гордійчук Максим [13] |
| Костюкевич Яна [16] |
| Ляшук Діма [6] |
| Манайло Назар [12] |
| Нуцковська Аня [8] |
| Терещук Толік [6] |
| Фотенюк Сашко [10] |
| Михайлицька Валя [7] |
| Новосад Ольга [7] |
| Косинська Даринка [3] |
| Кубай Володя [2] |
| Матвійчук Назар [7] |
| Гузей Аліна [3] |
| Лімборська Владислава [3] |
| Бачук Юра [2] |
| Демченко Таня [1] |
| Васильчук Олександра [1] |
| Польцина Лариса [0] |
| Небувайло Анастасія [2] |
| Марущак Оксана [3] |
| Мельник Таміла [1] |
| Вашкевич Любов [8] |
| Брик Віталій [2] |
| Питель Аліса [4] |
| Сачук Василь [7] |
| Письмак Олександра [4] |
| Синяк Олександра [3] |
| Доброскок Вадим [6] |
| Чубай Богдан [2] |
Програма підтримки
Стань донором
