| Anna_Iliuk | Дата: Четвер, 2012-02-09, 12:31 PM | Повідомлення # 1 |
 Лейтенант
Група: Модераторы
Повідомлень: 61
Репутація: 2
Статус: Offline
| Якщо Вам дали ляпаса - підставте другу щоку!
Перш ніж написати цю фразу, я довго рилася в своїй душі, шукала для себе пояснення цієї фрази, і намагалася не осмислити, а прожити її зсередини. Не можу сказати, що я на 100 відсотків є тією людиною, яка завжди підставить другу щоку, однак нині я на цьому шляху. Шляху зміни себе. Я вчуся прощати!
Однак все не так просто – як вивилося.
Ми всі грішні, ми народжені в гріхах. І сьогодні я не зовсім про благодійність, а про статистику байдужості!Бо в одну мить байдужість, на жаль, торкнулася мене. Одного дня я була така розлючена і сердита, що коли дізналася неприємні новини про дітей, якими опікується благодійний фонд «Скарбниця Надії», я сама себе впіймала на думці: «То й що! Всі так живуть! Всім важко!»
Я вжахнулася від цієї думки. Мені стало страшно самій за себе! І я себе побачила зі сторони, побачила себе тією людиною, в якої я минулого року на акції «Надія є», приуроченій Міжнародному дню перемоги дітей над раком, просила на майдані вкинути одну гривню, а людина відвернулася, наче мене нема…
Байдужість! Звідки вона з’явилася в мені тієї миті? – от що мучило мене більше тижня… Я собі вирішила, що коли знайду цю відповідь, то зрозумію тих людей, які ігнорують наші заклики, і подумки промовляють: «Всім погано, чого я маю саме тобі допомагати?»
Я захворіла. Фізично - в прямому сенсі цього слова. Я не зовсім вірю у психосоматику, але своїм стражданням і образою я накликала собі проблем.
Що ж сталося?
Кожен має своє «Я». Воно ніби своєрідна скеля. Коли цю скелю з власного «Я» хтось руйнує, скеля ламається і тріщить.
Чиїсь слова, вчинок, дії порушили мою скелю. Скелі ці є у кожного. От тільки в декого скеля росте в ширину (це означає, що життя наповнюється добром і світлим простором), а в когось у висоту (і вже з цієї висоти нічого не видно). Так от моя скеля почала рости догори. Стрімко! Мені сказали одну фразу недолугу, іншу фразу, третю-восьму-соту… Я сидячи зверху, людей не бачила, я тільки чула фрази, і вони в мені складалися, як газети у стосики. Складаються-складаються… і перетворюються в образи – гнів і лють!!!
І от мене накрили ці образи, і довелося падати, а було боляче. Скеля розвалилася і я сиджу внизу – на дні – беззахисна і ображена. Моя образа як у алгоритмі математичному породжує злість і агресію. І йдучи вулицями, мені здавалося все не таким. І якщо раніше, коли мене штовхали у маршрутці, я посміхалася тій людині, даючи зрозуміти, що все гаразд. То тепер я могла би й буркнути: «Хоч би вибачились» або «Обережніше»…
Я зараз перебільшую усю картину для того, щоб ви зрозуміли про що я… Але лише одна мить мого життя змусила задуматися над такими сильними речами! А що ж коїться в душах тих людей, які не бачать біди у себе під носом, і маючи можливість допомогти – відвертаються від цієї біди?!
Людина, яка будує скелю в ширину, має смирення. І її не ображають жодні слова. Коли в неї кидають черевиком, ця людина візьме і начистить цього черевика. Це є духовне смирення! Це і є пояснення фрази – підстав другу щоку!
Минулого року було проведено соціальне опитування на вулицях Москви, і 90 відсотків людей на питання про другу щоку відповідали, що вони ніколи не підставлять її, а дадуть відсіч.
Я знаю тих людей, яких я образила і тих, які образили мене. Я за тиждень часу, кожну цю людинку діставала з своєї пам’яті, щоб попросити пробачення і простити. Кому могла достукатися, я дзвонила і казала: «Привіт! Пам’ятаєш… Вибач!» А перед тими, кого не могла знайти, я подумки ставала на коліна і просила вибачення. А потім дякувала за проведений життєвий урок!
І тепер я маю сміливість очистити свою свідомість та душу, і написати тут імена тих людей, яким я ще хочу сказати своє «Пробачте мене!!!»: Олександр, Людмила, Оксана, Ірина, Юрій, Наталія, Наталія, Ольга, Надія, Олена, Олена, Володимир, Тетяна, Тетяна, Володимир, Зінаїда, Наталія, Микола, Мукеш, Микола, Олександр, Мар’яна, Юлія, Оксана, Наталія, Тетяна, Оксана, Юлія, Ігор, Олексій, Моллі, Сергій, Марія, Олександр, Галина, Віталія, Гарі, Катерина, Катерина, Сергій, Павло, Сергій, Сергій, Владлена, Тетяна, Ірина, Світлана, Вадим, Володимир, Ерік, Антоніна, Наталія, Лілія, Анна, Тетяна…
А ще… ніби епілог!
Я обожнюю фразу Олександра Петровського: «Я ніяковію коли мені дякують батьки хворих дітей, не тому що моя допомога дуже скромна, а тому що не я рятую їхніх дітей, а ці діти рятують мене».
Не будь того, що я роблю, і не будь поруч зі мною таких світлих людей, які мене в основній своїй більшості оточують – я би, мабуть, і не зрозуміла своєї суті. І знову будувала б скелю не в ширину, а у висоту, показуючи усьому світу свою корону, яка нікому не потрібна, а тим більше мені! Я сьогодні кланяюсь всім тим людям, які доклали сил до творення моєї скелі, і закликаю вже в котре людей, відкрити свої серця! Вилучити із свого серця байдужість і навчитися щастю жити![b]
Повідомлення відредагував Anna_Iliuk - Четвер, 2012-02-09, 12:54 PM |
| |
|
|
